Павло Мазур пішов захищати українську державність в червні минулого року. Маючи військовий досвід і хорошу фізичну підготовку, він записався добровольцем до батальйону міліції особливого призначення «Херсон», який у серпні було відправлено в зону проведення АТО. Під час виходу з оточення під Іловайськом, 29 серпня, Павло отримав смертельне поранення. За особисту мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету, вірність військовій присязі, указом Президента України Павло Мазур посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
12 лютого вшанувати пам’ять героя до будинку, де він мешкав, прийшли рідні, друзі, колеги, представники влади і звичайні городяни. Тут силами активістів автомайдану та міської влади встановили меморіальну дошку. Під час відкриття присутні згадували подвиг Павла, який був люблячим батьком, братом, чоловіком. У складний час він не підвів товаришів у бою.
«Війна накрила частину нашої Батьківщини. І незважаючи на те, що Херсонщина далеко від бойових дій, наші кращі чоловіки, добровольці пішли захищати кордони України. Серед них був і Павло. Його ім’я буде навіки вписано в історію визвольної боротьби. Але це не зменшить тугу його близьких і товаришів, – звернулася до присутніх заступник голови Херсонської ОДА Валентина Січова. – Хлопці роблять дуже велику справу. І втрачати їх дуже важко. Разом з тим, мабуть треба було трапитись біді, аби ми проявили свої найкращі риси. Я пишаюся волонтерами і всіма, хто допомагає армії. Сьогодні ми зібралися через сумну подію. Але все це всиляє в мене велику надію і віру, що в нас буде мир. І я прошу Бога, щоб до цього часу ми якомога менше зустрічалися з таких приводів».
Про бойового товариша згадав і командир батальйону «Херсон» Ігор Буша. «З Павлом ми починали службу з першого дня існування батальйону. Він був дуже хорошим другом, допомагав у всьому. Тренував хлопців у якості інструктора з рукопашного бою, – зазначив командир. – За родом моєї діяльності, мені потрібне було постійне прикриття. Цим займався Павло. Стояв за моєю спиною. Будучи пораненим, він мав нагоду виїхати, але відмовився, сказав, що лишиться зі мною до кінця. Велика вдячність тим, хто не забуває про наших героїв. Вони не вмирають, живуть у наших серцях. Слава Україні!».
Іван АНТИПЕНКО, «День», фото автора
