vsiknygy.net.ua
Ось ми і наблизилися до одного з найвеличніших свят, що відзначають напередодні Різдва, – Святвечір. У різних регіонах України його святкують по-своєму, однак скрізь цього вечора готують першу кутю.
Її називають багатою, бо крім неї колись готували ще одинадцять пісних страв, серед яких обов’язково мали бути борщ, риба, гриби, пироги з квасолею і капустою, картопля та узвар.
Кутю й дотепер традиційно готують з пшеничного чи ячмінного зерна або рису. До звареного збіжжя додають мед, товчений мак, волоські горіхи або ж родзинки.
У давнину після того, як кутю урочисто ставили на покуті, а на небосхилі з’являлася перша зірка, вся родина сідала до столу. Потім господар пропонував пом’янути покійників, після цього молилися за нині сущих членів родини, а вже тоді починали вечеряти. Звичайно, цього вечора дівчата ворожили на суджених, а старші люди — на довге життя.
Також цього дня намагалися не брати в борг, щоб не жебракувати цілий рік та прогнозували майбутній врожай. «На багату кутю ожеледь на деревах – вродять горіхи і садовина, сніг іде – на мокре літо і дорід зернових».
За церковним календарем 6 січня вшановують мученицю Євгенію і з нею мучеників Прота, Іакінфа, Клавдію, преподобного Миколу-ченця.
Іменинники 6 січня:
Клавдія, Євгенія, Агафія, Микола, Пилип.
6 січня народились:
1834 — Степан Руданський, український письменник, фольклорист, лікар-епідеміолог, громадський діяч. Автор численних віршованих гуморесок «Співомовок».
1898 — Володимир Сосюра, український поет. Автор поем «Махно», «Розстріляне безсмертя», автобіографічного роману «Третя рота» та вірша «Любіть Україну».
«Юначе! Хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину… Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!.. Дівчино! Як небо її голубе, люби її кожну хвилину. Коханий любить не захоче тебе, коли ти не любиш Вкраїну…» (Володимир Сосюра)
1938 — Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник.
«Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест. Що вам, богове, низько не клонюся в передчутті недовідомих верств. Що жив-любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, і в смерті обернуся до життя своїм стражденним і незлим обличчям, як син, тобі доземно поклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі, і чесними сльозами обіллюсь…» (В.Стус)
1901 — Микола Гришко, український ботанік, фундатор Національного ботанічного саду.
1939 — Валерій Лобановський, український футболіст і тренер.
6 січня в історії України:
1845 — у Переяславі в маєтку свого друга Андрія Козачковського Тарас Шевченко написав свій «Заповіт».
Працюючи в Археологічній комісії Тарас Шевченко захворів перед Різдвом. Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Козачковський і негайно ж привіз поета до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. На той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і Шевченко. Після 20 грудня (за ст. ст…) хворому погіршало, становище його було майже безнадійне. У таку годину Шевченкові страшенно захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям тепле щире слово, і на папері лягли рядки:
«Як умру, то поховайте…»
Вірш написано на Різдво, 25 грудня (за старим стилем). На щастя, міцний організм Шевченка переміг хворобу, а «Заповіт» пішов у люди…
