Не дивлячись на серйозні проблеми з поставками газу в Україну і, як наслідок, важкий і довгий процес отримання теплогенеруючими підприємствами Херсона «лімітів» в нашому місті розпочато опалювальний сезон. Цього року і міська влада, і багато херсонців всерйоз подумували про альтернативні джерела опалення, на випадок погіршення ситуації з поставками газу. Як правило, основою для таких джерел є електроенергія, ціну на яку, в рамках зобов’язань щодо Угоди про асоціацію з ЄС, також доведеться підняти. Всі країни Східної Європи пройшли цей шлях, але їх досвід вкрай різний. Проаналізувавши його, ми дійшли висновку, що найбільш успішним було поступове, але впевнене і планове збільшення цін на енергоресурси в поєднанні з обов’язковими заходами щодо суттєвого підвищення енергоефективності.
На сьогодні в нашій країні вартість електроенергії і газу для населення встановлюється адміністративним шляхом. Найбільше громадян в Україні використовують газ для підігріву води та приготування їжі. Платять вони за нього після останнього підвищення, яке відбулося в травні цього року, 1,182 грн за кубічний метр. До цього тариф на газ не змінювався чотири роки. Ціна «блакитного палива», експортованого з ЄС становить на сьогодні $ 360-370 за 1 тис. куб. м, що при сьогоднішньому курсі американського долара до гривні виводить нас на цифру реальної вартості такого газу – 4,5 гривні за кубічний метр.
За даними Нацкомісії з питань енергетики вартість електроенергії для населення України повинна бути підвищена мінімум на 75%. Сьогоднішня її ціна – 30,84 копійки за кВт-год (при споживанні до 150 кВт-год на місяць) ледве покриває половину витрат. Так відносно низькі ціни для населення призводять до абсолютно нераціонального використання енергетичних ресурсів.
Складнощі переходу
При командно-адміністративному устрої Уряд штучно утримує на низькому рівні ціни на найбільш необхідні товари і послуги, чітко контролюючи при цьому розмір доходів громадян. У суспільстві формується негласний договір, за яким громадяни отримують від держави дешеві продукти харчування і «комуналку», низькі ціни на проїзд в транспорті і ряд інших благ. При переході на ринкову економіку найбільш чутливими якраз і є питання надання населенню соціальних послуг. Так як реформи в даній сфері завжди непопулярні і неминуче ведуть до збільшення частки оплати за комунальні послуги в загальних витратах домогосподарства, то Уряди намагаються відкласти їх на потім, не здійснюючи серйозних структурних змін в економіці. Але нескінченне покривання різниці в тарифах державою з часом автоматично призводить до утворення бюджетного дефіциту, який можна покрити виключно емісією коштів, а в простолюдді «включенням друкарського верстата». Досвід говорить, що такі дії однозначно призводять до інфляції. Таким чином, субсидуючи вартість енергоресурсів під гаслом допомоги соціально незахищеним верствам населення, ми насправді економимо гроші людей багатших, які, як правило, споживають значно більше енергоресурсів. Навіть знаючи все це, політики відмовляються від підвищення тарифів на комунальні послуги побоюючись соціальної напруги в суспільстві.
За даними аналітичної команди компанії «Stronger together!» Споживачі не в змозі різко знизити споживання енергореурсов, бо використовують їх для задоволення найбільш природних потреб – приготування їжі, обігрів житла і т.д. У такому разі підвищення ціна на ресурс на 1% призводить до зниження його споживання на 0,1-0,2%. Але власники домогосподарств приходять до розуміння, що економити енергоресурс необхідно, тому чинять дії щодо зниження їх споживання в осяжній перспективі.
У країнах Центральної та Східної Європи лібералізація ринку енергоресурсів відбувалася по-різному. Розглянемо найбільш типові приклади.
У Польщі та країнах Балтії використали метод «шокової терапії»: різкий і відчутний для громадян стрибок цін від субсидованих державою до реальних ринкових. В деяких випадках ціна збільшувалася в рази, але тепер повністю покривала витрати на виробництво і доставку електроенергії в домогосподарства.
В Угорщині та Словаччині навпаки дуже довго не могли піти від політики субсидування цін на енергоресурси. Більш-менш відчутний підйом вартості енергоресурсів в цих країнах стався відносно недавно – в 2005-2006 роках. Таким чином, в центральноєвропейських країнах, наприклад в Угорщині, пішли шляхом найменшого опору – постійно підвищували ціну на енергоресурси для промисловості і комерційних організацій і стримували зростання цін для населення.
Реакція домогосподарств була відповідною. У країнах, що пройшли «шокову терапію», споживачі різко скоротили споживання енергоресурсів, в інших – ні. При цьому ключовим фактором стали не стільки самі ціни (хоча зрозуміло, що споживачі сумірних з Херсоном Любліна або Гданська, що отримали різко зростаючий рахунок на комуналку, почали економити ресурси), а реальна допомога держави: кошти на утеплення житла, кредити на підвищення енергоефективності домогосподарств.
Споживання енергоресурсів вдалося істотно скоротити в тих країнах, в яких працювали дієві прості і зрозумілі населенню профільні державні програми. За останні 15 років споживання енергоресурсів в Європі знижувалося в середньому на 2% на рік. Не дивно, що найгіршими були показники саме Угорщини та Словаччини, а от кращими – Латвії та Румунії.
Також в Європі намітилася тенденція по зниженню загальної кількості палива, необхідного для обігріву житла. Щорічно такого палива витрачається на 1% менше. Нові будівлі, побудовані після 2009 року, споживають на 40% енергії менше. Ефект був би ще більш значущим якби не консерватизм європейців, 80% яких живе в будинках, побудованих ще до 1990 року. Також варто відзначити, що зниження споживання електроенергії відбувається на тлі поліпшення матеріального стану європейців, які набувають і використовують все більшу кількість побутових приладів, що не використовувалися масово раніше, наприклад посудомийних машин. Тому реальний ефект від економії енергоресурсів ще більше.
Польський досвід
Ще якісь двадцять років тому ситуація з енергоресурсами в Польщі була абсолютно ідентична українській. Повсюдно використовувалось вугілля, видобуток якого був мало ефективним і постійно дорожчав. Тоді на державному рівні було прийнято програму заміни вугільних котлів на сучасні газові та електричні, яка з часом виправдала себе.
Поляки почали виходити на економічно обґрунтований рівень ціни на енергоресурси практично відразу після розвалу соцтабору, незважаючи на те, що в деякі роки зростання тарифів на енергоресурси склало 30-40%. Було чесно оголошено, що субсидії будуть діяти наступні чотири роки, після закінчення яких залишиться тільки цільова державна програма підтримки найбідніших верств населення.
У Польщі на сьогодні є чіткий державний план підвищення енергоефективності, розрахований до 2030 року. В найближчі п’ять років тут будь-хто може отримати грант в сумі 12,5 тис євро на будівництво нового або модернізацію існуючого житлового будинку, за умови використання в майбутньому до 15 кВт на квадратний метр в річному підсумку на освітлення та опалення. Як тільки такий будинок зданий в експлуатацію і визнаний енергоефективним кожен поляк може отримати ці грантові гроші на свій рахунок. Всього в дану програму до 2018 року планується вкласти 75 мільйонів євро.
Але і в країнах Центральної та Східної Європи далеко не всі верстви населення можуть дозволити собі подібну модернізацію житла, тому Уряду зайняті розробкою все нових і нових програм підвищення енергоефективності, розрахованих на абсолютно різні за рівнем доходів цільові групи.
Незважаючи на всі видимі успіхи лібералізації енергетичних ринків, стратегія Польщі, на думку аналітика інформаційної кампанії «Stronger together!» Дмитра Науменка, не є оптимальною: “Ні політика «шокової терапії» в питанні виходу на обґрунтовану вартість енергоресурсів, ні, тим більше, політика штучного стримування ціни на енергоресурси для населення за рахунок державних дотацій, не є ефективними. Проаналізований нами досвід країн ЄС чітко демонструє, що енергоефективність відчутно підвищується в тих країнах, де питання модернізації житла перебувають під постійним контролем і підтримкою урядів».
Якщо порахувати всі кошти, які за роки незалежності України були витрачені на субсидування громадян, то цих коштів з лихвою вистачило б і на модернізацію всього житлового фонду, і на адресну допомогу найбіднішим. Адже говорити про успішне реформуванні житлово-комунальної сфери в Україні без проведення модернізації (читай капітального ремонту) звичних херсонському оку «хрущовок» і «сталінок», якими щільно забудовані міста нашої країни, і мереж, що ведуть до них, неможливо. Крім іншого, підвищення енергоефективності наших осель матиме довгостроковий ефект як для громадян (кожне домогосподарство зменшить свої витрати на енергоресурси), так і для держави в цілому (так як відпаде необхідність покривати різницю в тарифах шляхом створення бюджетного дефіциту). Свій ефект отримають і енергетичні компанії, яким додатково отримані кошти дозволять інвестувати в розвиток інфраструктури виробництва, що в свою чергу призведе до підвищення якості послуг, що надаються споживачам.
Станіслав Трошин
