Фото Івана Антипенка
Олексій ТУМАНОВ, фельдшер невідкладних станів:
— Сьогодні в Херсоні спокійно, принаймні зовні так здається. Але рівно чотири роки тому напруженість була сильною. Анексія Криму, тривога за майбутнє… Коли почали з’являтися військові, це у багатьох викликало побоювання. Потім до людей у військовій формі звикли і стали розуміти: якщо ми поблизу кордону, то ці військові — невід’ємна частина міського «пейзажу».
Що ж до морально-психологічної та фінансової кризи, то скажу таке: ми живемо в дуже непростий час, але я з оптимізмом дивлюся в майбутнє. У мене є улюблена робота, від якої я отримую задоволення. Так, робота виснажлива, доводиться бачити багато страшних речей, надзвичайних випадків. Але допомога потрібна всім. Ще одна моя зайнятість також пов’язана з медициною. Це робота в нашому футбольному клубі «Кристал». Я вболіваю за нього не один десяток років і радий, що зараз є частиною цього колективу.
А фінанси… Знаєте, грошей завжди не вистачає. А красти й обманювати не навчився. Зате совість — чиста. Радію успіхам доньки, люблю родину. Вважаю, що живу в чудовому місті з чудовими люди. Тому завантажувати себе негативом нема ні часу, ні бажання.
Ганна СИРЧИНА, асистент національного менеджера проекту Міжнародного торговельного центру:
— Є таке китайське прокляття: «Щоб ти жив в епоху змін!». Так сталося, що саме в цю епоху ми і живемо. Хоча так, певно, думає кожне покоління. На українців упав великий тягар — розбудова країни та війна водночас. Уже вісім років, як ми не маємо вдома телевізора, але коли перепадає його подивитися, починаєш розуміти людей, які роблять це хоча б зранку і ввечері. ТБ пригнічує: щось підірвали, збільшили тарифи, виріс долар, когось убили, зґвалтували…
Коли живеш реальним життям, а не телевізором, починаєш помічати і приємні речі. За останній рік змінилося багато. З подивом спостерігаю, як з’являються сонячні електростанції, нові ВЕС, навіть пенсіонери на дахах дачних будиночків почали встановлювати сонячні панелі та колектори. Скрутні часи вимагають від людей активності та креативності. І дуже приємно бачити, що людей, які «ввімкнули» мізки, все ж більше. З’являються крафтові виробництва, на локальному рівні створюється якісний продукт. Попри стереотипи, в Херсоні можна знайти роботу, нормальні пропозиції для фахівців різного профілю.
Приємно частіше чути українську мову і «гривня» замість «рубль». Ми стали більш відвертими. Бачимо часткову відбудову доріг, аеропорту, пожвавлення туризму на Херсонщині, уважніше ставлення городян до споживання енергії та поводження з відходами. Окремо хочу відзначити відновлення будівництва мостового переходу до Таврійського мікрорайону — це питання давно вимагало вирішення.
Сергій ЖИЖКО, програмний менеджер ХМІГ «Кип’яток»:
— Останнім часом я бачу великий сплеск активності молоді. Інколи хаотичної, але сам ріст активності мене радує. Особливо на тлі того, як у нашому місті реалізовуються програми розвитку та підтримки громадських діячів — від студентського самоврядування і волонтерства до розвитку територіальних громад.
Для мене важливими були зустрічі херсонських активістів під час заходів, організованих ГО «Дивовижні» (фокус-група, смузі-паті, фестиваль громадських ініціатив). Під час них активісти обговорювали майбутнє партнерство й ділилися баченням спільних цілей. Такі зустрічі мають відбуватися, а організовувати їх мають самі херсонці. Ці заходи допомагають об’єднувати зусилля і робити в нашому місті ті речі, до яких самостійно треба довго рости.
Місцеві досвідчені ГО дедалі частіше діляться досвідом з молоддю. Результатами їхньої діяльності в цьому напрямку стає зростання зацікавленості серед студентів. Також подобається зацікавленість молоді у прийнятті рішень, та найбільше — розуміння того, що перед прийняттям рішення треба добре повчитися робити це правильно. Саме це дає надію, що громадськість стане ще активнішою, згуртованою і зосередженою на конкретних цілях.
Андрій БРИНЯК, держслужбовець:
— Люди більше запам’ятовують негативні моменти. Особисто мені запам’яталась минулорічна епопея з маршрутним транспортом у Херсоні. Невдоволення людей якістю сервісу набуло значних масштабів. Вважаю, що ця проблема актуальна і сьогодні.
Ще одна негативна грань сучасності — ціни на комунальні послуги та рівень доходів громадян. Моєї з дружиною зарплатні ще поки вистачає на оренду недорогого житла, оплати комунальних послуг, нечастих поїздок до батьків та пари зустрічей на місяць з друзями в місцях дозвілля. Але придбати власне житло, працюючи в нашій державі, практично не реально для молодої сім’ї. Тому гірко бачити, як наші громадяни шукають кращої долі в європейських країнах. А чи багато хто з нас у працездатному віці задумувався, як це — прожити на розмір мінімальної пенсії, який є на сьогодні? А наші батьки якось виживають.
Звичайно, не залишають думки про війну на сході України. Ви помітили, що рівень занепокоєння наших співвітчизників цією бідою значно знизився? І в кожного на те свої причини.
Разом з тим, хорошого в житті набагато більше. Позитивні емоції з минулого року — це відвідування концерту «Океан Ельзи», відкриття туристичного сезону на Херсонщині, літній відпочинок, спілкування з однокласницею, котра приїхала з Португалії вперше за сім років.
Восени я кардинально змінив своє життя, пройшов конкурсний відбір до державної правоохоронної структури. Під час навчання в Одесі зустрів багато хороших людей: щирих, молодих, позитивно заряджених на модернізацію України. Думаю, рівень задоволення життям залежить від ставлення кожного до ситуацій, які щоденно виникають у нашому повсякденні. Я пам’ятаю слова свого друга, який говорив, що навіть у найскладніші моменти треба шукати щось позитивне. Так і роблю.
