Гусакам-ревізорам не сидиться на місці ні в мороз, ні в хурделицю. Ще б пак, адже нас уже півроку чекали на Херсонщині! Саме тут, посеред найбільшої в Європі пустелі, у селі Великі Копані ми провели 6-ту в цьому сезоні сільську ревізію. У селі розташувався найбільший в Україні овочевий ринок. Тут кожен житель — фермер, який годує всю країну. Саме звідси родом захисник ФК «Шахтар» Павло Шушко. Тут точно знають, що неталановитих людей не буває, а 60 років — найкращий час відкрити в собі нові здібності. То в чому ж секрет щастя громади?
Щоб це дізнатися, Сільський Ревізор завітав у сільську раду, побував у кожному класі школи, зазирнув у дитсадок, приміряв костюм інопланетянина в будинку культури, подружився із котом-лікарем у місцевому Центрі первинної медико-санітарної допомоги. Ще ми розпитали про всі особливості тепличного виробництва овочів, дізналися, по чому яблука на ринку «Нежданний», відвідали голубину ферму і побігали з мікрофоном за фазанами. Усі об’єкти інфраструктури, де ступала нога Гусака-ревізора, зображені на карті.
На інспекцію у Великі Копані нас запросили працівники Великокопанівської сільської ради ще у вересні. Однак черга сіл, від яких ми отримали запрошення, дозволила приїхати лише в січні. Упродовж цих місяців працівники сільради телефонували до нас чи не щодня, очікуючи приїзду Сільського Ревізора.
Коли ж ми нарешті виїхали на Херсонщину, то зрозуміли, що маємо всі шанси не дістатися Великих Копанів і цього разу. Снігові замети та дводенні затори на Одеському шосе не надто сприяли нашій подорожі. Та для Гусаків-Ревізорів будь-яка погода — льотна:) Щоправда, у пошуках хорошої дороги довелося поблукати Одещиною. Замість Первомайська ми поїхали через Одесу, дали добряче коло, зате пообідали на Дерибасівській:)
Сільська рада
Одні чекали візиту Гусаків-Ревізорів, інші його страшенно боялися. Річ у тім, що у сільській раді вирішили зробити приїзд Сільського Ревізора у Великі Копані несподіваним. Мовляв, щоб побачили усе, як є — без підготовки. Ми підтримали таку ініціативу очільників громади і до останнього тримали в секреті назву села. Натомість, у місцевих газетах «Новий день» і «Вісник Олешшя» повідомили, що в район їде Сільський Ревізор.
«Ото вже переполоху ви наробили в районі!», — весело зустріла нас голова Великокопанівської громади Валентина Костенко, коли пізнього суботнього вечора ми нарешті дісталися села.
Село Великі Копані — центр об’єднаної територіальної громади, до складу якої входить ще два села — Добросілля й Абрикосівка. І хоча громада не така уже й велика, об’єднання вдалося не зразу.
Але в цій громаді якщо щось задумали, то зроблять. Вдруге до об’єднання повернулися через рік. Цього разу спроба була вдалою. На «залицяння» Великих Копанів відгукнулися села Абрикосівка та Добросілля. Так, у тому ж 2016 році, була створена Великокопанівська об’єднана територіальна громада — перша громада в Олешківському районі. Одразу по цьому сформувався колектив. В апарат сільської ради перейшли працівники із Абрикосівської сільради, а на нові робочі місця відгукнулася молодь.
На Олешші не було в кого досвіду позичати, тому Валентина Костенко зі своєю командою почали знайомитися з іншими територіальними громадами.
Ви знаєте, нам ніхто ніде не відмовив! Ми шукали телефони громад, телефонували, знайомилися, дуже багато чого розпитували. І всі завжди відгукувалися, все нам пояснювали! — говорить сільський голова.
Тоді ж почали їздити на всілякі тренінги. Побували всюди, де навчали писати проекти: на Волині, у столиці. Валентина Костенко пригадує, що з першим проектом «провалилися» — занадто гарно описали село, тому у відповідь почули: «У вас і так все добре, нехай інші села «підтягнуться».
Наші хлопці добу без відпочинку розчищали дороги, щоби вранці жителі могли без перешкод дістатися на роботу, в школу, в магазини. Якщо десь недопрацювали, в соцмережах жителі нам повідомляли, і ми відразу відправляли туди техніку, — розповідає Валентина Костенко.
На техніці не зупинилися. Валентина Дмитрівна, заручившись підтримкою директора комунального підприємства Лариси Самойлової, зробила те, що раніше ніхто в Україні не робив. Вони забрали із балансу школи їдальню і передали її під керівництво комунального підприємства. Така ідея здобула 3-тє місце у Всеукраїнському конкурсі «Кращі ініціативи жінок України для місцевих громад».
Нехай школа займається навчанням і вихованням дітей, а про їхнє харчування подбаємо ми! — говорить Валентина Дмитрівна.
Окрім комунального підприємства, сільська рада зробила власне кафе, викупивши у держави старе приміщення. Там жителі можуть за дешевшу плату відгуляти весілля, ювілеї. Там же громада збирається на свята. До слова, сільська рада полюбляє давати життя старим будівлям. Чи не щороку вони викуповують на аукціонах старі закинуті приміщення, роблять капітальний ремонт і знаходять їм гідне призначення. Завдяки таким «реаніматологам» у селі майже немає закинутих і розвалених будівель:)
Звісно, рятуванням старих будинків не обходяться. Часто по допомогу звертаються селяни, які потрапили в скрутне становище. Для них сільська рада дає безтерміновий кредит. Хтось бере на 1 рік, комусь вдається повернути борг тільки за 5 років. Так чи інак, а не один житель села зміг пережити скруту завдяки цій допомозі.
Окрім того, у липні минулого року в селі також створили Центр первинної медико-санітарної допомоги. Приміщення центру облаштували новими меблями, для швидкої допомоги закупили новий автомобіль Renault Dokker. Понад те, для майбутніх лікарів закупили квартири. І це при тім, що будинок у Великих Копанях коштує по півмільйона доларів! Тут і море неподалік, і бізнес свій можна робити.
До слова, місця сімейних лікарів у центрі й досі вільні, а квартири чекають на своїх власників. Якщо маєте відповідну освіту, вперед! Вам будуть тільки раді!:)
Новенькими «колесами» поповнили і місцеву школу, закупивши ще один шкільний автобус. Для сільських рад у Великих Копанях і Абрикосівці закупили по одному службовому автомобілю. Щоправда, автомобілі поки що їздять на червоних номерах — триває процес реєстрації. Проте тепер зранку дорогою на роботу, поки водій кермує автомобілем, Валентина Костенко встигає поспілкуватися з керівниками установ і перевірити, чи все готове до нового робочого дня:)
До слова, у Великокопанівській громаді царить абсолютний матріархат, бо ж 99% усіх керівників установ — жінки.
Громада відповідає щирою вдячністю за таку турботу голови. На полиці ми помітили обережно складену стрічку із написом «Найкращий у світі сільський голова». Соромлячись, Валентина Дмитрівна таки розповіла нам, що стрічку їй подарували жителі на свято села.
Усе це — не моя заслуга, а заслуга моєї команди. Ми ж з дівчатами разом усе робимо. Та й громада у нас дуже активна, й депутати згуртовані та завжди нас підтримують. Тому працюємо не заради плюсів, а щоб людям жити було добре! Звичайно, завжди знайдеться 10% незадоволених, але це стимулює працювати більше.
«Всього 10%?», — перепитуємо із недовірою.
Забігаючи наперед, без жодного блефу повідомляємо, що нам не вдалося віднайти й 1% незадоволених. Ми запитували кожного, хто траплявся на шляху — від малого до старого. І всі хвалили сільського голову і керівників держустанов села.
На досягнутому Валентина Дмитрівна не зупиняється. Шкодує лише, що не може скинути роки, щоб устигнути все зробити. У планах жінки ще чимало мрій, бо знає про проблеми у селі.
Скинути б іще років 20! Зараз би ту енергію до цих можливостей! Я так рахую: ну, ще 10 років до 60-річчя я зможу проробити, а далі покинути теж не зможу! Бо школа тріщить по швах, дитсадок тріщить по швах, будинок культури не вміщає й половини відвідувачів. Треба збудувати нове приміщення, треба! Ми вже знайшли земельну ділянку, тепер треба зробити такий проект, якого ще ні в кого не було! Щоб уже як зробили, то був результат! — ділиться планами Валентина Дмитрівна.
Поки нам розповіли про громаду, надворі настала ніч. І хоч Сільський Ревізор добряче помучив своїми запитаннями жінок із сільради, вони провели нас до готелю і пригостили вечерею. А в готелі нас зачекався його власник Антон Гукасян. Він розповів, що колись потрапив у Великі Копані рослідувати кримінальний злочин. Але місцеві жителі і колорит села так зачепили його за серце, що він залишився тут жити. Згодом інвестував у село чималі кошти, побудував готель і торговельно-розважальний комплекс.
Антон Петросович говорить, що Великим Копаням надзвичайно пощастило із сільським головою і її командою.
Ви знаєте, за 12 років нашої дружби Валентина Дмитрівна просила в мене допомоги всього тричі — на АТО, на АТО і знову на АТО… Я захоплююся трудолюбивістю і силою цієї жінки! — сказав Антон Гукасян.
Власник готелю міг би говорити про Великі Копані ще цілу ніч, але справи кликали до Одеси. Тому нам прочитали вірші, спробували подарувати живого фазана і перепела, але наш Пан Гусак виявився ревнивим:)
На жаль, є у школі й сумні історії. У грудні 2015 року в зоні АТО загинув кіборг Олексій Болдирєв. Олексій назавжди залишиться в пам’яті українці незламним Кіборгом, про якого скажуть: «Він вистояв, не вистояв бетон». Саме його великокопанівці упізнали на відео з аеропорту, коли під обстрілами ворожої артилерії Олексій підняв стяг на даху будівлі летовища.
Сьогодні у школі встановлено меморіальну дошку Олексієві Болдирєву та афганцю Олексієві Кононенку. А в коридорі діти з учителями виготовляють маскувальні сітки для АТО. Сільський Ревізор також пов’язав стрічку на сітці.
Поки йдемо до класів, заступник директора школи з навчально-виховної роботи Наталія Євдокименко розповідає, що від стандартної системи навчання відійшли вже давно. Так, у школі є 4 класи з інклюзивним навчанням — це класи, де діти з особливими потребами навчаються разом зі своїми однокласниками.
До таких змін школа ретельно підготувалася. Учителі пройшли спеціальні курси, сільська рада закупила спеціалізовані меблі й підручники, для дітей та батьків психолог провів бесіди. Звичайно, деякі консервативні батьки були проти, когось довелося переконувати. Та найважче було розробити індивідуальну навчальну розвитку дитини, адже з особливими дітьми треба працювати по-іншому.
Та щойно пролунав дзвінок, усі вже бігли до Пана Гусака на інтерв’ю розповідати про свої мрії:
— Я мрію про нову машину Bugatti!
— А я мрію про квадрик!
— А я мрію стати військовим!, — розповідали один поперед одного хлопці.
А от про проблеми не дуже хотіли говорити:— Нуууу, в мене одна буква не вчилася… Ніяк не міг її вивчити. Тяжко було…
— А я не могла вивчити скоромовку! Але я прийшла додому і коли лягала спати, я так мріяла про неї, мріяла-мріяла — і на ранок уже її знала!, — розповідає першокласниця.
— Хочу переїхати у Нью-Йорк..
— Хочу стати програмістом!
— Хочу в Коблево на 2 тижні, щоб зняти стрес!
Певно, помріяти перед сном уже не допомагає у вирішенні проблем старших учнів, а от поїздка в Коблево — куди більш дієвий метод:)
Коли ж Гусак запитав у малечі, чи не прогулюють вони уроки, усі запевнили нас, що таким не грішать:) Та й хто б грішив, коли тут так цікаво! На уроках трудового навчання діти роблять ловців снів, вишивають, ліплять, в’яжуть магічні вироби, які здійснюють бажання. Один із таких виробів подарували Сільському Ревізору. Кажуть, коли бажання здійсниться — магічний виріб треба спалити:)
На завершення нас повели у їдальню — ту саму єдину в Україні їдальню, яка належить комунальному підприємству. Учні початкової школи тут харчуються безкоштовно, для старших обід коштує 18 грн. На цю суму діти отримують гарячий суп, гарнір і м’ясо, а також сік чи компот. Поки діти жують, ми з Паном Гусаком розпитуємо, які страви найбільше смакують.
— Ми любимо тушену картоплю.
— А що не любите?
— Суп з фрикадельками!
Сільского Ревізора теж пригостили обідом. І, на щастя, у день ревізії дітей годували супом з фрикадельками. Спробувавши суп, запевняємо — він дуже смачний! І за що його можуть не любити?
Поки ми упродовж 5-ти годин ревізіювали у школі, нас уже зачекалися в дитячому садочку. Тому після обіду ми швиденько поїхали у ясла-садок «Ягідка». Директорку дошкільного закладу зустріли на порозі — вона саме проводжала малюка з батьками додому.
— Ви так усіх діток зустрічаєте і проводжаєте?, — запитуємо в жінки.
— Аякже, — посміхається вона і запрошує всередину.
Директорку звуть Любов Білобородько. Дітям вона присвятила 50 років щасливого життя. Чому щасливого? Та тому, що важко не помітити світло і тепло в її очах, коли вона дивиться на дітей.
Малюків у садочку чимало — 162 дитини. Їх розподілили між 5-ма різновіковими групами, а також створили групу короткого дня — для тих, хто лише починає своє виховання у «Ягідці». Окрім того, близько 200 дітей стоять на черзі, бо дитсадок просто не може вмістити усіх бажаючих.
— Я мрію стати лікарем тварин.— А в тебе є вдома домашні тварини?
— Нема, тільки два кота. Але один здох.
— А ти його лікувала?
— Ні, я ж іще не вмію!
— Да, я допомагаю блінчики готувати.
— Я що треба, щоб приготувати млинці?
— Я забула…
— Пюлешку!
— А що це таке?
— Пюлешка — це коли товчеш калтошку.
— А м’ясо ти любиш?
— Нє, я люблю пупики з кулочки!
— А у Великих Копанях є бандити?
— Нема.
— То де ж ти їх знайдеш?
— Зловлю.
Ми впевнені, що з такими підростаючими спеціалістами здоров’я і безпека жителів Великих Копанів — у надійних руках:)
А поки дитячий ясла-садок «Ягідка» оцінюємо на 5! Малюкам бажаємо нових експериментів і відкриттів, а вихователям — більшого приміщення!
У Великих Копанях спортом займаються всі, а спортивний інвентар знайдеться у кожному подвір’ї. Тут вам і важка атлетика — перекопати город лопатою, висадити моркву, капусту, огірки. Ну, і куди ж без легкої атлетики? З сапкою по городу походити, з вилами поганяти курей, щоб кукурудзу всю не виклювали:) І головне, що такий вид спорту підходить і малим, і старим.
Більше того, село не маленьке, тому велосипед тут — ліпший друг. На ньому і до магазину, і за дровами, і за здоров’ям.
Звичайно, є у Великих Копанях і професійні спортсмени. Про одного ми дізналися під час ревізії у школі, де нам розповіли про Павла Шушка — захисника футбольного клубу «Шахтар». Звісно, такі успіхи односельчанина не могли не надихнути дітей на спортивні заняття. Тому тепер чи не кожен великокопанівський хлопець мріє стати футболістом.
На щастя, у Великих Копанях для цього створили всі умови. За кошти сільської ради в селі облаштували футбольне поле з поливом, обгородили його високим парканом. Сільрада також покриває всі витрати на догляд за стадіоном, закуповує спортивний інвентар і підтримує своїх чемпіонів на спортивних змаганнях. У секції футболу займається аж 140 юнаків! Їх тренує Василь Довгаль — учитель фізкультури. Звичайно, юні футболісти віддячують перемогами. Нині вони збираються на матч за місце в ⅛ фіналу обласного чемпіонату.
Юні каратисти ділять одне приміщення зі старшими хлопцями, які займаються воркаутом. Ще їхні батьки більше 15 років тому облаштували тут тренажерний зал, власними силами зробили тренажери, облаштували роздягальню. Тепер старші зрідка сюди приходять займатися, а от молоді хлопці тут бувають часто.
— Це ми набираємо форму перед городами, — жартують хлопці.
— І давно займаєтеся?, — запитуємо одного.
— З понеділка…
— Так сьогодні ж понеділок!
— От я й сьогодні почав.
Тепер же Великі Копані годують всю Україну. На місцевому ринку скуповуються найбільші супермаркети нашої країни, а продукція майже вся місцевого виробництва. Із висоти гусячого польоту видно, що в селі більше теплиць, аніж хат. Воно й не дивно, бо одне літо на ринку годує сім’ю цілий рік.
Звичайно, для цього треба добряче попрацювати. Щоби дізнатися всі особливості тепличного овочівництва, Сільський Ревізор напросився в гості до Сергія Ковальова. Щоправда, потрапити до аграрія нам вдалося пізно вночі, та це не завадило нам усе роздивитися і розпитати.
Сергій Ковальов уже понад 20 років вирощує овочі в теплицях і продає їх на ринку. За цей час господар чимало експериментував з різними культурами, проте останні кілька років зупинився на вирощуванні редиски, перцю, баклажанів та капусти.
У першій теплиці господар показує нам розсаду капусти, яка зійшла місяць тому. Їх тут близько 30 тис. штук, і кожна посаджена руками господарів. Уявіть собі, 30 тис. крихких рослин, які саджали руками! Спочатку насіння висівали в ящики, де воно місяць проростало. Потім рослини розділяли у так звані касети, де вони підростають і чекають теплої погоди для висаджування у відкритий ґрунт.
Така ж сама схема із перцем. Проте він потребує вищої температури для росту. Якщо оптимальна температура для капусти +200С, то для перцю треба щонайменше +250С. Щоби забезпечити рослини теплом навіть у морозну погоду, Сергій Ковальов побудував котел, який працює на дровах. Він подає тепло у кожну теплицю, де його розподіляє вентилятор.
Звісно, це чималі затрати. Тільки будівництво теплиці обходиться близько 100 тис. грн, не кажучи про витрати на насіння, опалення, торф тощо. А от прорахувати економіку і дізнатися, за який час повернуться витрати, неможливо.
Спершу ми заходимо в ряд із яблуками. Поки роздивляємося товар, намагаємося розпитати у дівчат про торгівлю. Але чи то дівчата змерзли на січневому морозі, чи то соромились камери, а так нічого нам не розповіли.
Ситуацію рятував Ігор Шабранюк. Разом із дружиною Томою він приїхав у Великі Копані з села Недобоївці Чернівецької області продавати яблука. І хоч вони такі холодні, що аж зуби зводить, але такі смачні, що терпиш.
Поки ми хрумаємо фруктом, Ігор Шабранюк розповідає, що влітку фура яблук продається за 2 дні, а нині він продає її вже 2 тижні. Ночувати доводиться в машині, а коли сильнішають морози — ідуть у готель. На щастя, власник готельного комплексу Антон Гукасян потурбувався про торговців і збудував для них душові й туалети. Ми вирішили пришвидшити торгівлю і прикупили собі 2 ящики яблук по 20 кг. Один такий ящик нам обійшовся всього в 250 грн, тоді як у Києві кілограм цього фрукта коштує не менш як 39 грн.
Поряд з Ігорем торгує його односельчанка Наталія Заньковська. Вона має декілька гектарів саду, тому бізнесом займається вся родина. Жінка розповіла, що в село потопає в яблуневих садах, бо майже кожен житель займається вирощуванням яблук. Нас запросили у Недобоївці з ревізією, коли сади цвістимуть, запевняючи, що такої краси ми ще не бачили:)
Далі на черзі — ряд із цибулею, картоплею та морквою. Тут майже немає людей, лише біля цибулі стоїть продавець із зірковим іменем Володимир Висоцький.
— Допомагає таке ім’я швидше продавати продукцію?, — запитуємо у Висоцького.
— Та де там. Уже третій день тут стою, — відповідає продавець.
Такі вони — реалії великокопанівського овочевого бізнесу. Звісно, одним овочівництвом не обходиться. Є на території й кілька фермерських господарств, які займаються вирощуванням олійних та зернових культур. За словами сільського голови Валентини Костенко, поки що вони лише нарощують обсяги. Зважаючи на те, що Великі Копані розташовані на пісках, а навколо них ліс, фермерам доводиться ретельно підготувати поля до роботи. Тому зараз на полях активно проводять корчування.
Аграрії та підприємства Великих Копанів отримують від Сільського Ревізора 5-ку! Бажаємо побільше джек-потів, гарних урожаїв і стабільних цін на продукцію!
У Великих Копанях шансів захворіти немає. По-перше, тут із ранньої весни до пізньої осені жителі їдять свіжі овочі власного виробництва. По-друге, тут усі займаються спортом — хто з лопатою, хто з гантелями, а хто з м’ячем — вибір кожного, але результат завжди хороший:)
Якщо комусь усе ж вдається захворіти, то можливості відпочити на лікарняному теж не буде, адже в новозбудованому Центрі первинної медико-санітарної допомоги швидко поставлять на ноги. Ми, певна річ, на лікарняний не претендуємо, але хочемо познайомитися із медициною Великих Копанів поближче.
Центр первинної медико-санітарної допомоги у Великих Копанях створили лише влітку, вклавши сюди чималі кошти. Тут провели капітальний ремонт котельні на суму 285 тис. грн, закупили меблі на 70 тис. грн. А для швидкого реагування на виклики на суму 376 тис. грн придбали автомобіль Renault Dokker.
Сьогодні в Центрі є клініко-діагностична лабораторія, яка проводить усі необхідні аналізи на сучасному обладнанні, стоматологічний кабінет, амбулаторія на 15 місць, маніпуляційний кабінет, а також фізіотерапевтичний кабінет. До слова, в останньому є навіть масажне ліжко Nuga Best.
Окрім того, у Центрі мріють про новий кардіограф. Один уже мають, проте його часом не вистачає. Також тут хочуть облаштувати гінекологічний кабінет. Загалом, аби давали кошти, а тут знайдуть, як їх правильно використати.
Після повторного сеансу антидепресантів у киці Олі ми нарешті завершили ревізію у Центрі первинної медико-санітарної допомоги. Медицині Великих Копанів ставимо 5 балів! Сподіваємося, теплі місця сімейних лікарів зовсім скоро поповняться кваліфікованими працівниками, а місцеві жителі приходитимуть у лікарню лише зняти стрес у кицьки Олі та купити вітамінів.
Епіцентр культурного життя Великих Копанів зосередився в будинку культури. Коли ми завітали сюди на інспекцію, здалося, що ми потрапили у величезний вулик. З одного кутка доносилися голоси хористів, із іншого було чути розмови, десь тихо грала гітара.
Увесь цей творчий хаос 12 років тому затіяла Тетяна Собко, коли прийшла на посаду директора будинку культури. Потрохи жінка почала збирати навколо себе творчих великокопанівців. За 12 років назбирала більше 200 чоловік на 20аматорських колективів! Причому, із 20 колективів 4 мають звання народних. А в 2011 році Великокопаніський будинок культури було визнано найкращим в Україні.
Як виявилося, нині тривають активні приготування до святкування Масляної. За першими дверима лунає спів. Тут проходить репетиція та звукозапис театру пісні «Максимум». Процесом керує молода дівчина Діана Жуковська. У свої 19 років Діана встигає поєднувати навчання в коледжі та керівництво декількома вокальними гуртами у будинку культури. Дівчина говорить, що кожен тут мріє прославити Великі Копані на всю Україну.
І їм це вдається! Аматори Великих Копанів щороку беруть участь у різноманітних фестивалях по всій Україні, звідки привозять призові місця. До прикладу, у 2010 році привезли гран-прі із фестивалю «Сорочинський ярмарок».
У свої 70 з гаком років Євген Юрійович активний учасник усіх масових заходів у будинку культури. Разом із народним колективом він об’їздив чи не всю Україну! І зупинятися поки не збирається:)
— Ми не народні артисти, ми — огородні артисти!, — посміхається нам чоловік.
— Чого ж так?, — запитуємо в нього.
— Бо ми всі живемо в городах, а потім біжимо ще на сцену виступати!
У це важко повірити, але Євген Юрійович — не найстарший у будинку культури аматор. Почесне місце наймудрішої, та водночас найбільш енергійної артистки Великих Копанів має Олександра Ігнатова — весела бабуся у квітчастій хустинці, яку всі місцеві жителі звуть тьотя Шура.
Для аматорів будинку культури тьотя Шура — жива легенда. Її тут люблять і оберігають, а вона залюбки ділиться з усіма не тільки голосом та любов’ю до життя, а й життєвою мудрістю. Ми теж надихнулися її жвавістю. Віримо, що ще не раз почуємо голос тьоті Шури, адже у Великих Копанях після 60 починається нове життя!:)
Одними співами у Великих Копанях не обмежуються. Не менш розвинене тут і театральне мистецтво. У будинку культури є декілька театральних груп, а таланти починають виховувати ще змалечку. Пан Гусак одним оком заглянув на репетицію підростаючих аматорів. Тут якраз розігрували п’єсу про муху-трудівницю.
Звичайно, більшість артистів грають у театрі близько 4 років. За цей час було чимало різних ролей, але кожен пам’ятає свою дебютну роль. Нині артисти готуються до нового виступу, тому не дозволили нам довго їх розпитувати. Мовляв, у нас тут репетиція, мало часу, а тут ви:)
Після репетиції менших акторів кімнату окупували старші артисти із Народного аматорського драматичного колективу. Тут грають як старшокласники, так і дорослі. Деякі аматори мають уже понад 8 років театрального досвіду, а хтось лише нещодавно приєднався до акторської когорти.
Ми не стали заважати репетиції акторів, а пішли далі оглядати цей творчий вулик. Як розповіла Тетяна Санівна, вистави і співи — не все, що твориться у стінах будинку культури. Окрім цього, тут є ще декілька танцювальних гуртів. Один — дитячий хореографічний колектив «Асорті», де танцюють діти від 8 до 13 років. Інший — Народний хореографічний колектив «Віночок», де танцюють аматори віком від 14 до 45 років.
Попри те, що в жінок вдома діти, городи і домашнє господарство, вони завжди знаходять час на танці. Більше того, вони прославили Великі Копані не лише на всю Україну, а й далеко за її межами. До прикладу, цього року «Віночок» здобув 2-ге місце на Міжнародному фестивалі-конкурсі «Україна єднає світ», який відбувся у м. Скадовську. І таких нагород у завзятих танцівників чимало. Щоправда, зараз колектив призупинив свою роботу, адже керівник пішла в декретну відпустку.
Безперечно, пошиття таких костюмів обходиться в чималу копієчку. Але сільська рада ніколи не відмовляє будинку культури і завжди підтримує матеріально всі ідеї артистів. Тільки минулого року на будинки культури з бюджету громади було виділено майже 1,5 млн грн, із яких понад 133 тис. грн — на народні колективи. За словами Тетяни Санівни, Валентина Костенко завжди тішиться, коли артисти їздять на фестивалі та конкурси, тому організовує транспорт, виділяє кошти на костюми і щиро радіє їхнім успіхам.
Звичайно, є в роботі Тетяни Санівни неприємні моменти, адже щороку їй доводиться когось «відпускати». Бо ж діти виростають, їдуть у міста навчатися. Тоді всі аматори будинку культури ідуть на випуск і разом проводжають випускників. Бо ж за ті роки, що вони провели у цьому творчому вулику, артисти давно стали родиною.
Тетяна Калашнікова навчає дітей не тільки малювати, а й виготовляти фігурки з тіста, робити витинанки. Матеріалом для творчої роботи тут стає все — макарони, крупи, бісер, нитки, гілля дерев. Із простих предметів діти створюють шедеври, які виставляють на кожному масовому заході у Великих Копанях.
Наш Пан Гусак теж хотів щось намалювати. Але в гусячих лапах пензлик не тримається. Певно, не судилося йому стати відомим художником.
Для продавців у селі також поставили кілька яток, де можна перекусити фастфудом та зігрітися гарячою кавою. За таку турботу про жителів та гостей Великих Копанів магазинам ставимо 5 балів!
Якщо ж у громаді свято, або в жителів села трапилися особливі події, усі святкування відбуваються у кафе, яке належить сільській раді. Тут жителі громади проводять весілля, святкують ювілеї і просто відпочивають з друзями.
Зрештою, відсутність дискотек аж ніяк не бентежить місцеву молодь. Після роботи чи школи всі поспішають додому на город, а потім — у будинок культури на репетиції. На розваги й танці не залишається ні часу, ні сил.
Кафе Великих Копанів ставимо 5-ку! Не забувайте й Ви поставити свою оцінку наприкінці, внизу сторінки.
Уночі Великі Копані перетворюються на справжній мегаполіс. Тут з усіх боків світяться вивіски магазинів, аптек, кафе і заправок. А ще — сотні ліхтарів на всіх вулицях села. Оскільки село велике і вулиць тут чимало, ми навіть не бралися рахувати кількість працюючих ліхтарів.
Щодо непрацюючих ліхтарів, то навіть якщо вони тут є, нам такі не траплялися.
За світло і можливість закоханим гуляти нічними вулицями Великих Копанів ставимо 5!
Цьогоріч ямковий ремонт та грейдерування всіх доріг села обійшлися громаді майже в 606 тис. грн. Ми проїхалися Великими Копанями, щоб перевірити роботу, і навіть спробували покермувати снігоприбирачем.
Об’їздивши все село, ми переконалися, що комунальне підприємство робить свою роботу якісно. У яку б вулицю ми не заїхали, скрізь прочищено від снігу і немає великих ям. Єдине, на одній із вулиць ми натрапили на глибоченьку вибоїну. В іншому ж запевняємо, що зимові дороги у Великих Копанях хороші!
Якщо ви будете запитувати в когось, де ж Херсон, вам скажуть: «Десь там, біля Великих Копанів». Село знають і ті, хто їздить на ринок, і ті, хто колись їздив у Крим. Адже тут проходить головна дорога на півострів. Валентина Костенко пригадує, як колись колективом сільської ради цілий рік відкладали кошти на відпустку в Ялті. Зараз же лишились тільки теплі спогади і надія, що незабаром великокопанівці знову зможуть відпочивати у своєму рідному Криму.
Звісно, щоб занурити ноги в солону воду, не обов’язково їхати до Криму. Адже найближче узбережжя Чорного моря — всього за 60 км, у Скадовську.
Що ж до Херсону, то відстань від села до обласного центру — 47 км, до райцентру — 30 км. Щодня із села до міста курсують автобуси. Також у селі є залізнична станція.
З мобільним зв’язком теж ніяких проблем не виникне. У селі «ловлять» усі мобільні оператори, є швидкісний інтернет. Понад те, майже в усіх установах проведений Wi-Fi, де можна законектитися і почитати Сільського Ревізора:)
Для любителів живого листування і хрустких сторінок свіжих газет у селі працює пошта. Також є відділення Нової Пошти.
За зв’язок Великим Копаням шлемо листівки з 5-ками! Просимо передати жителям села безпосередньо в руки!:)
Про війну на сході жителі Великих Копанів знають не тільки з екранів телевізорів, а й з власного сумного досвіду. У грудні 2015 року жителі у відео впізнали свого односельчанина Олексія Болдирєва. Хлопець вистояв у бою за Донецький аеропорт і саме він підняв український стяг над летовищем.
Коли ж у село прийшла звістка про смерть кіборга, в селі ніхто не стояв осторонь. У хлопця-сироти були лише бабуся, якій важко організувати поховання. Жителі самі зібрали кошти, замовили усе необхідне й організували поховання. А через рік зібрали ще 80 тис. грн і встановили своєму героєві пам’ятник.
Сьогодні жителі Великих Копанів бережуть пам’ять про хлопця у серцях, розповідають про його мужність і вшановують у день загибелі.
Не забувають і про живих героїв. Спочатку, коли конфлікт із ворожою країною тільки починався, Великі Копані збирали допомогу на Крим. Коли ж півострів був анексований, розпочали поставку харчів і необхідних речей у зону АТО. Нині туди роблять маскувальні сітки, збирають продукти, закуповують теплі речі. А щодня моляться, щоб Великі Копані більше не знали втрат, а в Україні нарешті настав мир.
Прощання із Великими Копанями проходило так же тепло, як і вся ревізія у селі. Пізнього вечора в приміщенні сільської ради зібралися всі представники місцевої влади — сільський голова, апарат сільради, депутати. На згадку про нашу ревізію в селі, нам подарували місцеву консервацію, а ще — три ящики яблук! Наш РевіZORROмобіль не надто радів перспективі везти до Києва аж 5 ящиків фруктів, але куди дінешся:)
