ФОТО З «ФЕЙСБУК»-СТОРІНКИ АРТЕМА СКУПЕЙКА
30 січня в Донецькій області від кулі снайпера загинув морський піхотинець Артем Скупейко.
Щодня українці дізнаються про нові обстріли і населені пункти на Донбасі, де не затихає зброя. І щодня ми чуємо головну цифру — поранені, загиблі. 30 січня прес-центр штабу АТО повідомив: понад добу на лінії зіткнення тривав режим припинення вогню, проте повного дотримання перемир’я сьогодні досягти не вдалося. В обідню пору російсько-окупаційні угрупування відновили вогневі провокації та порушили режим тиші. На Донецькому напрямку з великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї противник вів вогонь по наших позиціях біля Водяного на Приазов’ї. На жаль, унаслідок ворожого обстрілу загинув військовослужбовець сил АТО.
Цим єдиним загиблим у той день українським захисником був Артем Скупейко із смт Горностаївка Херсонської області. Хлопцеві було 22 роки. У Херсонському обласному військкоматі повідомили, що старший матрос військової частини А2802 Артем Скупейко загинув під час виконання бойових завдань в районі населеного пункту Талаківка Донецької області від кулі ворожого снайпера. Артем був морським піхотинцем 36-ї окремої бригади. Вдома на нього чекали мама і маленька сестра Єлизавета.
Як розповіли «Дню» товариші Артема по службі, він був справжнім військовим. Як кажуть, за покликанням. 2012 року Артем закінчив Горностаївську школу №2, а з 2013-го до 2015 року проходив строкову військову службу. Потім, не вагаючись, підписав контракт і продовжив службу вже у морській піхоті. За час проходження служби Артем Скупейко був нагороджений відзнаками Президента України «За оборону Маріуполя», «За участь в Антитерористичної операції». Представлений до нагороди орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно).
Нам вдалося поспілкуватися з капеланом 36-ї бригади Андрієм Зелінським, який знав Артема особисто. Так сталося, що саме під час розмови отець Андрій разом з товаришами Артема по службі транспортував його тіло на Херсонщину. Тож, як сказав священик, це не тільки його згадка про Артема, а й бойових друзів.
«Ми познайомилися з Артемом, коли він тільки прийшов до бригади. Він був дуже молодим, але виглядав надзвичайно рішучим. Та разом з тим, він був неконфліктною людиною. Друзі кажуть, що завжди був готовий підтримати, виручити, — говорить о. Андрій. — Особисто мене вражала його життєрадісність, мотивованість. Коли ми говорили про службу, він висловлював дуже зрілі думки. «Захищати» — це слово дуже переконливо лунало з його вуст. У нього завжди було усміхнене обличчя, я казав: усмішка, як у сонця. З військом я пов’язаний уже 11 років. І, знаєте, є люди, які запалюють, «роблять погоду». Здається, такі люди будуть завжди. Мені зараз складно думати, як може вимкнутись ця усмішка. В таких молодих і водночас зрілих, як Артем, я бачу Україну майбутнього. Артем загинув як справжній воїн, на бойовому чергуванні. Це те, про що можуть навіть мріяти деякі люди, які живуть такими переконаннями. Це велика втрата для нас».
