Проект “Сім днів у регіоні” запрошує на Херсонщину

Херсонщина – край унікальний. Тут тобі моря і Дніпро, а поряд – Олешківські піски (ще кажуть – Нижньодніпровські). Їх називають найбільшою у Європі пустелею і з гордістю показують навіть шейхам. Правда, за температурним режимом та кількістю опадів ці піски можна швидше віднести до напівпустель. Улітку пісок тут нагрівається до 70 градусів.

До речі, таких піщаних масивів у Європі справді більше нема. Подібна ділянка є в Польщі: але ж її площа усього кілька тисяч гектарів. А в нас — аж 160 тисяч гектарів.

До речі, рятують Херсонщину від пісків рукотворні ліси. Це теж чудо, яке потрібно берегти.

ЯКИЙ ВІН, ПІСОК НАШОЇ ПУСТЕЛІ?

Взагалі, нічого незвичайного: піщинки не дуже великі, не дуже дрібні, світло-жовтого кольору. Оцей жовтуватий колір не випадковий, це результат того, що у піску є сполуки заліза та деяких інших хімічних елементів. Правда, містяться вони в невеликих кількостях. А ось в інших місцях Землі домішок у пісках більше. Наприклад, подекуди в Сахарі піски мають яскраво-помаранчеве, майже червоне забарвлення.

Власне, Указом Президента України на території Голопристанського, Цюрупинського (нині – Олешківського) районів та Новокаховської міської ради Херсонської області у 2010 році і був створений Національний природний парк «Олешківські піски». Він охоплює лише частину Олешківської пустелі.

Фото: Ярослав Довгопол

Загалом Олешківські піски (зверніть увагу, аж ніяк не Алєшьє – нічого спільного з Альошами чи “Алешковскими песками”, як пише російський варіант Вікіпедії) складаються з семи арен.

Як розповідає Євген Роман, в.о. завідувача науково-дослідного відділу НПП «Олешківські піски», відомо про піски далеко не все — навіть ученим, які вивчають ці території багато років.

ЗВІДКИ ТІ ПІСКИ ВЗЯЛИСЯ?

Учені кажуть – то не пісок з моря. Теорію «морського піску» спростовують і зовнішні ознаки пісків Олешшя.

«Раніше припускали, що пра-Дніпро та його притоки захоплювали піщані частинки і несли їх униз за течією. Так і з’явилися піски: поступово, в результаті геологічної роботи річки», – розповідає Євген Роман.

Проте є й інша версія. Адже середня висота Нижньодніпровських пісків більша, ніж висота степових територій, з якими вони межують. Ну а піщані пагорби, наші знамениті «кучугури» — так ті взагалі іноді досягають висоти близько 30 метрів. Крім того, площа пісків Дністра, Дону, Волги та інших прирічкових масивів набагато менша, ніж пісків Нижньодніпровських. Тому вже досить давно виникло припущення, що Олешківські піски не були принесені річкою, а виникли в результаті дії якихось інших чинників.

Є версія, що їх появу спричинила катастрофа: прорив Поліського льодовикового озера. Північним берегом озера був край самого льодовика, а з півдня був масив із каменів, глини і піску — так звана морена.

Льодовик танув, рівень води підвищувався, зростав її тиск на морену. У якийсь момент стався прорив озера і величезна кількість води підхопила матеріал морени (а так само, швидше за все, ґрунти і породи, які знаходилися південніше), страхітливий потік пройшов із півночі на південь більшу частину території сучасної України — він рухався в напрямку зменшення висоти місцевості. Води і піску було стільки, що ця суміш розливалася набагато ширше, ніж могло вмістити русло будь-якої річки. І відбувалися такі катастрофи щонайменше 2 рази – під час цих проривів утворилися 7 піщаних арен.

ВОДА ОЛЕШШЯ ПРИЙШЛА… З НЕБА

Вода атмосферних опадів швидко просочується крізь пісок, доходить до щільних порід (глини, суглинки, лес) і накопичується там. Тому всі «піщані» території світу є накопичувачами води. Під Сахарою, до речі, є величезні запаси прісної води. Правда, глибини залягання цих шарів – дуже великі.

Фото: Ярослав Довгопол

А от в Олешківській пустелі прісна вода є зовсім неглибоко. І вже на глибині 2 метрів у багатьох місцях є вода, придатна для поливу. А на глибинах 25 метрів та більше – чудова, свіжа, чиста і смачна вода водоносних шарів Олешківських пісків.

ФЛОРА І ФАУНА – УНІКАЛЬНІ

В Олешківських пісках розташований найбільший у Нижньому Придніпров’ї масив березових гайків. А утворені вони унікальним видом – березою дніпровською, яка занесена до Червоної книги України. Це своєрідний вид беріз, пристосований саме до умов Олешшя, і ростуть вони тільки на цій території.

Територія Олешківських пісків представлена флорою, як степовою, так і лісовою, яка зростає у пониженнях піщаних пагорбів. Серед безлічі дюн можна побачити лучну, болотну, водну, лісову, чагарникову та солончакову рослинність.

Серед місцевих рослин поширені ендеміки Нижнього Подніпров’я – куничник наземний, житняк пухнастоквітковий, чебрець дніпровський, булавоносець сивуватий, полин Маршалла, цмин щитконосний, наголоватки довголисті, волошка короткоголова, козельці дніпровські, у підніжжі – самосіви сосни звичайної та кримської.

Фото: Ярослав Довгопол

У травні зацвітає незвичайно красива рослина – зіновать дніпровська (рокита), яка добре пристосована до існування на незакріплених пісках.

У пониженнях, біля узлісь маршруту, на схилах низькогорбистих піщаних масивів трапляються такі рослини, як пижмо звичайне, нечуйвітер парасольковий, костриця, деревій дрібноквітковий, волохатка лікарська, верба розмаринолиста та ін.

Біля озерець, які теж є на території Парку, можна помітити очерет південний, кугу озерну, ситник розлогий, мітлицю велетенську та ін. В оазах із сосни та беріз восени ростуть гриби – білий, маслюк звичайний, мухомор червоний.

На вершинах пагорбів росте чебрець дніпровський – рослина з сильним, але приємним запахом. Його можна заварювати замість чаю.

При наявності води можна зустріти земноводних і плазунів, таких як землянка звичайна, вуж звичайний та інші.

По всій території Парку є оази зі сосни звичайної, кримської, берези дніпровської та тополі білої.

Люблять це місце зайці, лисиці і навіть вовки, які знаходять тут схованку від сонця чи дощу. Сюди прилітають і птахи, щоб відпочити чи поживитись ягодою.

Тваринний світ Олешківських пісків теж своєрідний, представлений великою кількістю видів комах, сотнями видів багатоніжок і павуків, декількома видами земноводних і плазунів. Дуже багатий світ птахів – у Національному парку їх більше ста видів, є тут також близько 30 видів ссавців.

По всій території парку зустрічаються нори кандибки звичайного та купки сліпака піщаного. Вони заслуговують особливої уваги. Це ендемічні види Олешківських пісків. Обидва ідеально пристосовані до виживання у пісках. Це пояснюється тим, що дуже непросто вирити нору у піску – для цього потрібна унікальна «кваліфікація». Інші, навіть близькі їм тушканчики, тут не мешкають.

Проникати на територію НПП «Олешківські піски» без відома та супроводу представників парку заборонено. Адже територія нацпарку межує з військовим полігоном.

Для туристів тут запропонують екологічну стежку – вона виключно пішохідна, середнього ступеня важкості у проходженні. Її довжина – 2,2 км, йти доведеться 2 години, буде 6 видових зупинок. За цей час вам розкажуть про флору та фауну. А зустрінуться тут ділянки напівпустельної, степової, лісової та водно-болотної рослинності. Вартість відвідування парку на даний час складає 294 грн з групи до 14 чол., якщо група більша – 21 грн з людини.

Тут можна розбити кемпінг – звісно, з дотриманням правил пожежної безпеки.

«Люди приїздять сюди спеціально навіть для того, щоб на світанку займатися йогою. Світанки та заходи сонця, місяць – це дуже гарно. Дуже чисте, глибоке небо, Чумацький шлях, повний місяць, коли сходить – таке відчуття, що до нього можна дістати рукою», – розповідає провідний фахівець із рекреації НПП «Олешківські піски» Ірина Біла.

Звісно, при собі треба мати питну воду, одягатися та взуватися зручно, не засмічувати територію. Тут можна проводити платні стилізовані фото- та відеозйомки. Пейзаж уже вподобали рекламісти.

До речі, піші походи активно організовував ще в часи президентства Ющенка тодішній голова Херсонської ОДА Борис Сіленков.

Ці піски і нині освоюють спортсмени. Цієї осені на території парку пройшов ультрамарафонський біговий захід. На трасу, дистанцією 25 та 50 км, вийшли спортсмени Одеси, Тернополя, Чернігова, Полтави, Львова, Києва, Херсона і Дніпра, які гідно пройшли всі випробування маршруту, що пролягав територією парку.

Валерій Староселець, Херсон