ФОТО АЛІНИ КОМАРОВОЇ
Цього тижня в Бахмутівці Новоайдарського району Луганської області було добудовано 134-метрову телевежу. Загалом будівництво тривало протягом місяця, завдяки новій телевежі сигнал українських телеканалів і радіостанцій охопить підконтрольні Україні території Луганщини, впритул до лінії розмежування, та навіть частину тимчасово окупованих територій, зокрема Луганськ та Алчевськ. Телевежа у Бахмутівці є третьою, побудованою протягом двох останніх років, після Краматорської та Чонгарської.
«За період 2015 — 2017 років від іноземних партнерів залучено понад 60 передавачів, а також одну телевежу. Крім того, для зони АТО за ці роки надано 57 FМ-радіочастот — це приблизно 30% від усіх частот, що були надані в користування по Україні. Тобто треть радіочастотного ресурсу пішла в Донецьку та Луганську області, а суспільне мовлення отримало в зоні АТО 24 частоти», — повідомляють у штабі АТО. Технічна можливість отримати покриття окупованих територій українським сигналом — надміру важлива деталь, що мала бути в пріоритеті інформаційної політики країні від початку війни. Однак сам факт «покриття» — далеко не панацея. Так, важливо дати український телесигнал на окуповані території. Але… з яким меседжем наші канали можуть звернутися до українців в окупації та прифронтових регіонів? «День» поцікавився в експертів із регіонів — які теми, ідеї, програми мають бути створені для жителів сходу. І чи взагалі українському ТБ сьогодні є що показати українцям в «ДНР»-«ЛНР», щоб вони захотіли повернутися?
«У НАС НЕМАЄ КАНАЛУ, ЯКИЙ БЕЗАПЕЛЯЦІЙНО МОЖНА ТРАНСЛЮВАТИ НА ОКУПОВАНУ ТЕРИТОРІЮ»
Тарас БУЗАК, редактор інтернет-порталу «Херсонська правда» (м. Херсон):
— Якщо аналізувати «сітки мовлення» існуючих українських центральних каналів, то дійдемо сумного висновку — в нас немає мовника, який безапеляційно можна транслювати на окуповану територію. Є канали, які насправді не показують реальну ситуацію в країні, вони надміру лояльні до влади, вихваляють, де треба і де не треба успішність реформ тощо; а є канали, на яких у нас «суцільна зрада», «все погано, а буде ще гірше», в країні «громадянська війна» тощо. Якщо ми з такими меседжами підемо на окуповану територію, то що ми отримаємо у відповідь? Українці в «ДНР» стануть більше любити Україну? Вони зрозуміють, що тут відбувається, і чому мають повернутися додому? Сумніваюся.
Треба шукати варіанти спеціального мовлення на окуповані території. У нас же багато говорять по інформаційну деокупацію, але роботи по факту не видно. Треба готувати окремі програми — про Україну, про наші досягнення в децентралізації, про переваги «безвізу», про історії успіху в культурі та спорті. Треба більше позитивних прикладів. Говорити, що тут не так, як в окупації, — тут краще, тут цивілізація. Інакше ми нічого не досягнемо. Якщо людина не зрозуміє, що тут її справжній дім, що тут закон і право, тут — нормальна освіта, охорона здоров’я, зрештою — просто кращий рівень життя (декому справді треба на особистісному, можливо, споживацькому рівні показувати, що тут норма існування), то з нею буде важко знайти спільну мову після повернення Донбасу.+
А взагалі ви у «Дні» такими опитуваннями у «Прес-клубі» порушуєте важливі теми. Зокрема, говорите про відповідальність медіа за ситуацію в країні. Варто згадати, що наші журналісти до останнього, а дехто і зараз, запрошують в ефіри так звану другу точку зору — людей, які відверто працюють на знищення країни. Певні маніпулятори в журналістиці підмінили поняття «баланс думок», «свобода слова», «свобода думки» — відвертою роботою на ворога. У нас «експерти» говорять у студіях, що «хунта прийшла до влади», що «на Донбасі російських військових немає» та іншу дурню. Ведучі пояснюють — це ж думка людини, треба з нею рахуватися і давати все в ефір. Ми мусимо пам’ятати про одне — не може воююча Україна жити за стандартами мирної процвітаючої Європи. В усіх сферах, зокрема в журналістиці. Те, що роблять деякі колеги, борючись із «мовою ворожнечі», це те саме, що нашим військовим на передовій видати іграшкові пластикові пістолети і кинути їх у бій проти танків. Проти нас в інформаційній сфері потужно і досить довго працює пропагандистка машина. А ми проти неї будемо боротися правдою — розказувати, що в нас всі крадуть, що «безвіз» нічого не дає?
Великою мірою ми очікували професійної роботи в цьому плані від Міністерства інформаційної політики. Я вважаю, що своєї головної функції це міністерство не виконало.
