Фото Івана Антипенка
Ідея проведення триетапного тренінгу виникла після візитів до районних центрів, під час яких представники ІРЦ «Правовий простір» та БФ «Джерело життя» надавали правові консультації військовим, сім’ям, які втратили рідних під час війни на сході, працівникам соціальних служб і районних адміністрацій, які займаються проблемами демобілізованих. «Ми побували в одинадцяти районах і зрозуміли, що проблем — дуже багато, а наших ресурсів, щоб доїхати в кожне село, — не вистачить. Однак хотіли досягти поставлених раніше цілей: допомогти справлятися з посттравматичним синдромом, пояснити правові аспекти (пільги, соціальні гарантії, законні способи комунікації з владою), спонукати військових об’єднуватись, а також самим дізнатися реальну ситуацію на місцях, — розповідає керівник «Правового простору» Наталя Бімбірайте. — Держава не була готова до війни, але справлятися з нею треба всім разом. Тому, побувавши в районах, ми вирішили зібрати той актив, який доноситиме корисну інформацію на місцях. Так виникла школа «Життя після АТО».
До участі в школі на конкурсній основі залучили представників соцслужб, військкоматів, громадських активістів, волонтерів, людей, які зацікавлені в допомозі військовим. Для них протягом листопада — грудня провели три дводенні семінари. «Перший етап — особисте лідерство. Важливо дати військовим зрозуміти, що сьогодні вони — особливі люди, і тому мають розвинути в собі лідерські якості для успішної самореалізації після служби, — каже Наталя Бімбірайте. — Другий етап — право і демократія. Говорили про права людини, їхню реалізацію і захист, про гідність, про державу. І, відповідно, працювали над конкретними проблемами учасників тренінгів, з якими вони зустрічаються під час взаємодії з військовими. Третій етап — медіаційні компетенції. Ми вчилися працювати з конфліктами. Намагалися знайти в конфліктах не загрозу, а можливості для задоволення інтересів кількох сторін».
За словами організаторів, мережа учасників школи «Життя після АТО» розширюватиметься, адже війна триває, демобілізованих стає дедалі більше і, відповідно, їм часто бракує уваги від держави. І якщо у великих містах і обласних центрах учасники АТО — ближче до влади, частіше порушують свої проблеми публічно, то в глибинках контакт державних інституцій і військових часто є мінімальним.
