ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ
“30 років після Чорнобиля: уроки та перспективи”
Сесійний зал Верховної Ради України
16 березня 2016 року
ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до співдоповіді голову Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи пана Миколу Томенка.(Оплески)
15:55:51
ТОМЕНКО М.В.
Шановні колеги, коли рік назад ми збиралися в цій залі, я був набагато оптимістичніше налаштований, оскільки я був переконаний, що мені вдасться переконати і Президента, і уряд в тому, що це рік, рік 30-х роковин, мусить бути роком пошанування кожного чорнобильця, кожної людини, яка захистила світ і Україну. І недаремно, я сподівався, що ми своїм комітетом п’ять разів були в Чорнобилі чи в чорнобильській зоні і переконали Верховну Раду проголосувати фантастично великою кількістю голосів Рекомендації наших парламентських слухань.
Як проаналізували ми в комітеті, по 30 пунктах, які ми запланували зробили, точніше, уряду і місцевим владам, за рік виконано аж 4. Прийняті зміни до Податкового кодексу, де ми звільнили від оподаткування міжнародну допомогу. Хоча уряд, який ввів цей податок, не має до цього жодного відношення, ми самі його відмінили, бо розуміли, що взагалі допомоги не отримаємо. Створено міжвідомчу комісію, підготовлено план заходів і оголошено рік “Роком вшанування учасників ліквідації аварії”. Решта, як ви розумієте, 26 позицій не виконано.
Найсумніше в цій історії те, що нам вдалося переконати Адміністрацію Президента і Президента напередодні бюджету ухвалити указ. Указ було прийнято Президентом 14 грудня, де було рік 2016-й оголошено Роком вшанування учасників ліквідації на Чорнобильській АЕС та роком пам’яті. І вже в кінці грудня в цьому бюджеті фактично рік 2016-й уряд оголосив роком приниження і знущання над учасниками ліквідації Чорнобильської атомної і тих людей, які захистили Україну. (Оплески)
Ми намагалися всіляко переконати уряд в тому, що ми не можемо дозволити собі не виконувати рішення Верховної Ради і укази Президента. Я вже не говорив про базові речі: у нас перша стаття Конституції, яку ніхто не відміняв, каже, що Україна – соціальна держава. Це означає, що уряд в своїх рішеннях чи парламент не можуть щонайменше зменшувати рівень соціального захисту людей в тій чи іншій сфері. Ми пішли іншим шляхом: ми почали правити бюджет і намагатися хоть якісь сегменти повернути на цей рік.
З горем пополам ми повернули, як ви знаєте, доплати тим, хто працює в зоні відчуження, ну це 4 з чимось тисяч людей. Хоча, як ви розумієте, тут всі свої, уряд підготував вето на цей закон. Нам треба було підключити неймовірні зусилля, щоб переконати Президента, щоб він підписав даний законопроект, і даний законопроект підписаний.
Натомість ми розуміли, що не 4 тисячі людей, це армія чи Національна гвардія, так скажу, чорнобильців, це велика кількість людей, і тому ми створили робочу групу і спільно працювали в цій робочій групі над так званим законопроектом 2093, який ви знаєте. Ми ухвалили його в першому читанні і переконали сесійну залу проголосувати за короткий розгляд процедури. Все, що залежало від нашого комітету, ми зробили. І тут мої колеги Ярослав Москаленко, тут є народний депутат Арешонков, який працював, народний депутат Королевська і багато інших депутатів, де ми пішли на компроміс різних фракцій, і цей законопроект під нашим тиском був поставлений на вчорашнє засідання.
Вчора, скажу, може непопулярну таку ……… річ, для мене абсолютно несподівано з’ясувалося, що десь під Межигір’ям зариті мільярди Януковича. 3 роки ми не знали про ці мільярди, які зариті там в Межигір’ї, а вчора уряд дізнався і урядова фракція заблокувала Верховну Раду, коли треба було наш Чорнобильський закон розглядати, коли треба було інші законопроекти розглядати на захист людей. Прокуратура не знала, СБУ не знало, уряд про ці мільярди Януковича, а на третій рік дізналися, коли треба було уряд звільнити.
Тому, я думаю, що наша задача в тому числі сказати, що якщо вчора це не вдалося зробити, завтра, в четвер, бо далі ж депутати, ви знаєте, що не дуже напрягаються, ситуація погана і здоров’я погане, через тиждень все рівно не будуть працювати тиждень, тому… А там уже скоро квітень, тому будемо вимагати, я думаю, що це позиція повинна бути наших парламентських слухань, завтра парламент повинен розглянути наш закон 2093 в другому читанні.
В законі, звичайно, я чесно вам скажу, що не враховано все, що ми хотіли врахувати. Оскільки ми розуміємо, що як тільки ми запустимо той механізм соціального захисту, який би ми хотіли, це вважайте, це однозначно, він буде заветований, тут як і в школу не ходи. Ми вирішили зробити поетапні речі. І перша позиція, яка закладена, це ліквідатори, це вдови, це все, що пов’язано з медичним, поверненням медичних гарантій обслуговування. І це виплата повних пенсій, з яких беруться ці відсотки. Це перший транш, який ми запланували уже в цьому році.
Всі решта складніші позиції. І тут треба чесно сказати: вони складніші і фінансово. Значить, ми запланували з 1 січня 17 року, тобто десь 4 чи 5 соціальних програм. Хотіли, щоб були відновлені вже, умовно кажучи, з моменту набуття чинності, решта закладені в бюджет 17-го року. Подивимося, як ситуація буде завтра розгортатися. Ще раз я кажу, що ми будемо наполягати на тому, щоб даний законопроект розглядався.
Ще одна неприємна… чому, я так з меншим оптимізмом кажу. Неприємна історія полягає в тому, що нам нема з ким працювати в уряді. Нема з ким працювати, ну, як би в прямому і в переносному смислі. Тому що нема ні віце-прем’єра, який займається цим питанням, немає міністра, який займається цим питанням. І я не критикую тут присутніх, але я вважаю ганьбою для українського уряду, що в 30-річчя Чорнобиля тут немає жодного віце-прем’єра і міністра в цій залі,(оплески) які в такий спосіб висловили своє ставлення до людей, які сьогодні терплять і розуміють, що ситуація непроста. Але цьому терпінню, як ви розумієте, завжди наступає кінець, бо при ситуації, яка склалася в країні, ми мусимо розуміти, що є ті категорії, які ми мусимо захищати. І прикриватися війною, прикриватися Януковичем, який закопав гроші чи ще чимось, значить, уже третій рік, ну, як казала моя мама, “якось невдобно”. Треба вже щось сказати людям, що ви на третій рік зробили для того, щоби… Ви ж всі обіцяли захистити і чорнобильців, і афганців, і АТОшників, і всі ті категорії, які ми називаємо найбільш соціально незахищені.
Тому я, може, це політичне питання, але я абсолютно переконаний, що нам треба мати того міністра, який би розумів, що таке Чорнобиль і не ховався… (оплески) не ховався, а їздив в Чорнобиль. Бо я попереднього міністра витяг туди один раз, якого вже немає, тільки сказав, що Президент буде. Він злякався, що Президент буде, приїхав. Ну, заблудився, правда, бо жодного разу не був, і пізніше Президента приїхав. Хотілось би такого міністра, який розуміє чорнобильські проблеми.
Хотілось отримати віце-прем′єра, який би вів ці питання (оплески), оскільки нам надзвичайно складно. Ви ж розумієте, що я не критикую зараз виконуючих обов′язки. Виконуючий обов′язки міністра немає права голосу, немає права, умовно кажучи, стукнути кулаком по столу під час засідання уряду і звернутися до інших міністрів. Тобто у нас парадоксально: найважливіше міністерство в 16-му році, яке на сьогоднішній день немає очільника, який би користувався авторитетом. Не просто очільника, бо за якоюсь партійною квотою нам можуть дати його, але ту людину, яка б користувалася авторитетом серед тих людей, яких вона захищає.
Тому ще одна вимога, я думаю, наших парламентських слухань, вона принципова і важлива – Бог з ним, хай розбираються з прем′єрами і всіма іншими – повинен бути міністр і віце-прем′єр, який займається цими питаннями.
Відповідна кадрова політика повинна мати місце і на місцевому, обласному рівні, де ми повинні знати, і ви повинні знати, що ви приходите до людини, яка захищає вас, а яка не шукає, як там, значить, найти якийсь папірець. Бо я приймаю людей, які говорять: тут найшли якусь довідку, за якою ви вже не інвалід, чи ви не ліквідатор. Тобто складається таке враження, що чиновники, які мусять нас захищати, вони… поставлено у них якийсь план скоротити кількість тих, кого вони захищають. Тобто очевидно, ми мусимо мати вертикаль тих, хто захищає, а не тих, хто бореться з чорнобильцями.
Тепер стосовно моментів стратегічного характеру. Тут я підтримую керівника зони відчуження, слава Богу, що у нас хоч тут керівник появився. То були виконуючі обов’язки, були тимчасові люди і ще якісь. Так само, ми повинні розуміти, що життя в Чорнобилі не завершується з будівництвом “Укриття”. Є люди, які працюють, які мають унікальний досвід, які випереджають сьогодні порозуміння проблеми японських фахівців. І ми повинні сьогодні не просто казати, що дайте нам гроші, ми повинні сьогодні використовувати потенціал цих людей і навчитися вже, щоби не лякати Чорнобилем, а відкрити цей Чорнобиль і показати, що ми зробили, що нам треба зробити і як ми далі будемо рухатися. І я абсолютно переконаний, що управлінська модель теперішня вона застаріла і потребує радикальної зміни.
Все, що пов’язано з економікою і інноваціями, це повинно бути агентство чи концерн, де люди, які розуміються на цій тематиці, вони повинні діяти в той спосіб, що думати, як залучити альтернативну енергетику, як залучити міжнародних фахівців, як залучити експертів, щоб ми не просилися в уряді чи ще у когось, дайте нам гроші. Тому що ви ж розумієте, як ми арку “Укриття” зробили, то з неї ж потім треба все витягти, звідти, і це достатньо довготривалий період. Тобто робота навпаки стає складнішою, і вона потребує коштів. Згідно нашої угодою з ЄБРР вони закінчують фінансувати на 16-му році. Виникає питання: як ми будемо працювати, хто це буде фінансувати, хто це буде робить.
Тому я переконаний, що ми повинні сказати, що це новий етап нашої роботи. Що тих людей, які мають фантастичний професійний рівень, ми повинні зберегти кожну людину, і ці люди повинні працювати, і виконувати подальші завдання. А ми повинні залучати всі міжнародні проекти і вчити тих, які сьогодні, не дай Бог, попадають в таку ситуацію, як в Японії.
Що стосується частини території, про яку багато говорять, і є критики нашої позиції. Друзі, наш підхід по заповіднику є наступний. Ну я, коли приїжджаю і коли ця проволока, коли ці пропуски і так далі і так далі, ну це складається враження, особливо для іноземців, що у нас нічого не змінилося і там щось таке неможливо. Ну, рибак ж і браконьєри елітні проходять туди за гроші? Проходять. То чому простий чоловік чи іноземець туди не повинен пройти, подивитися, що там відбулося, і дати можливість чи Університету біоресурсів, чи університету там іншому провести дослідження, подивитися, як веде себе територія після 30 років і так далі. А потім залучіть інші університети і західні. І показати, що ми змінюємо.
Звісна річ, що ми не пустимо їх в ту вузьку територію, де десятиріччями будуть забруднення і проблеми. Але, де ситуація покращилася, ми мусимо це зробити. І показати про те, що це не загроза вже світу, а навпаки, ми уроки зробили і мусимо зробити все, щоб іншим допомогти не допустити такої загрози. Тобто це для нас уже гордість, що ми, втративши, на жаль, таку кількість людей, сьогодні і не просто врятували ситуацію, а можемо перейти на новий якісний рівень.
Така сама історія, що я розумію, що це дебатується і критикується. Але, якщо ця територія 10 кілометрів, ніхто там ніколи не буде жити, то давайте ми подумаємо. І всі підприємства наші, які є в Києві, в Дніпропетровську, які, не дай, Бог, рвонуть десь в якийсь момент, які займаються шкідливими відходами, то все-таки на тій території, де ніхто ніколи не буде жити, ми подумаємо, найновіші методики щоб зробити. І не ризикувати в обласних центрах, у Києві в Пирогово чи десь в Дніпропетровську, коли воно добудовано чи не добудовано, залишається.
Тобто це, може, не дуже приємна річ, но ми мусимо сказати, що у нас є такі відходи і ми на п’ятому місці по таких відходах. Після Чорнобиля нам треба зрозумілий механізм мати, як це робити. Не гратися, що ми в Росію відвозимо, платимо їм гроші, а назад вони майже те саме нам повертають, щоб ми закопували. Тобто невже ми в 21 столітті неспроможні зробити зрозумілий механізм роботи з відходами? Це, до речі, загальна проблема, не тільки чорнобильська.
Я зараз їжджу по всій Україні. Ну, як фахівці говорять. Якщо зараз майже 33 тисячі незаконних сміттєзвалищ рівно розстелити по території, десь 5 відсотків території України буде під сміттям. Тобто ми повинні розуміти, що не лише радіоактивне, не лише найшкідливіше, а загально сміття це проблема України. І держава повинна розуміти, це не можна прикриватися війною чи іншими проблемами, що ми не вирішуємо це питання. Тому я думаю, ця стратегія нового дихання для зони відчуження, може, в перспективі не буде управління взагалі, буде ця частина дослідницька екологічна у вигляді заповідника. І цей концерн інноваційно-промисловий, ми ще скоротимо людей, не треба щоб хтось ними керував. Це життя покаже. Але загально, ще раз кажу, що ми зобов’язані на сьогоднішній день захистити тих людей, які там працюють, дати можливість їм працювати.
Ще одна невелика проблема, мушу озвучити, колеги попросили сказати, це створення повноцінного Державного музею-архіву народної культури українського Полісся. Дуже багато фахівців-дослідників намагаються зберегти те, чим жив Чорнобиль. І я думаю, і нам так само це треба підтримати.
І насамкінець скажу наступне, для того, щоб реалізувати нам ці ідеї, звичайно, друзі, нам треба, ще раз кажу, наш справжній уряд. Калуський уряд нам не подобається, но чиказький не набагато кращий калуського. Давайте створимо український уряд, який матиме дітей, які навчаються в Україні…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу, 30 секунд, завершуйте.
ТОМЕНКО М.В. Самі навчатимуться і лікуватимуться в Україні, не боятимуться в Чорнобиль їздити, і тоді цей український патріотичний уряд почне думати не про кредити МВФ, а про чорнобильців і громадян України. Слава чорнобильцям! Ганьба владі! (Оплески)
18:01:04
ТОМЕНКО М.В.
Шановні колеги, я організаційні речі, оскільки ми вже тригодинну дискусію провели. Значить, все, що залежить від комітету, ми так плануємо свою роботу. Ми тиждень ще приймаємо пропозиції до нашого документу. Все рівно, не дивлячись на критику мою про те, що багато позицій не виконується, ми свою позицію повинні доводити, і уряд, і парламент повинні знати позицію парламентських слухань. Отож, тиждень ми збираємо пропозиції і на комітеті розглядаємо Рекомендації парламентських слухань, і в сесійну залу виносимо ці Рекомендації парламентських слухань.
Хто, там передали мені і цікаві ідеї, пропозиції, ми видаємо матеріали слухань, які так само направляються відповідно і до обласних, міських і наукових інституцій, які опікуються проблемами чорнобильців. І так само, якщо, наприклад, хтось там на списку стояв і, на жаль, черга не дійшла, матеріали можете передати, матеріали ми надрукуємо.
Стосовно ближчих днів, які нас чекають, я сподіваюсь, що голови обласних адміністрацій, міські голови і там міністри зараз, наскільки я зрозумів, зараз на позачерговому засіданні уряду, нас чують
І я публічно до них звертаюся про те, щоби бодай у відповідності до того плану, що уряд затвердив, були проведені належні заходи. І належним чином в містах і селах нашої рідної держави були пошановані люди, були організовані відповідні заходи, були організовані заходи пам’яті і тих, кого вже немає.
25-26 серйозні заходи заплановані і в Києві, і в Чорнобилі. Я переконував, і думаю, що і Президент, і найвищі посадові особи будуть в Чорнобилі. Інакше би це ніхто би не зрозумів, якби 26 квітня в 30-річчя керівники держави проігнорували такий захід.
І наша рекомендація, і моя рекомендація буде очільникам держави, що треба не просто приїхати і пом’янути, а приїхати і сказати, що зроблено для чорнобильців. Нехай буде для них додатковий стимул, що 26 квітня, коли вони будуть в Чорнобилі, були запропоновані не лише ті речі, про які я говорив, а й те, чого ми вимагаємо і про що говоримо і зокрема в нашому законі.
І сподіваюся, що все-таки завтра, або, ну, ще до 26 квітня формально маємо ще тиждень робочий, там ще, все-таки ми 2039 проголосували.
І це було б реальною підтримкою, і зміною відношення до чорнобильців з боку уряду і з боку влади. Тому плануємо нашу роботу і сподіваємось, що цей невеликий термін, який залишився, можливо ці тригодинні слухання дають можливість нам, я зараз завершу, ці тригодинні слухання дадуть можливість сьогодні і місцевій владі, і уряду подумати, що все-таки у них невеличкий час, але залишається, і цей Указ Президента виконати про пошанування, і людей пом’янути, і зрозуміти, що проблема Чорнобиля для України є проблема, яка не ………, вона залишилася, про неї треба говорити, її треба шанувати і її треба згадувати.
Отож здоров’я всім і сподіваюсь що на 30-річчя ми належним чином пом’янемо і тих, кого разом з нами нема і, найважливіше, пошануємо тих, які сьогодні на собі тримають ту і славу, і повагу, і пошану героїв Чорнобиля. Дякую вам, слава Україні.
