www.photoclub.com.ua
Йордана (або Ордана, Водохреща, Богоявлення) – третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа.
19 січня закінчувався дванадцятиденний період святок, а тому останній день цього періоду супроводжувався різними магічними діями та повір’ями.
У світоглядному плані Водохреща — це свято єднання людських душ і народження нових надій. Щороку, очищуючись освяченою водою, ми ніби заново народжуємося, залишаючи в минулому сварки, невдоволення і образи.
Давнє свято вшанування Води
Своїм корінням Водохреща сягає найдавніших дохристиянських часів. Тоді воно було святом вшановування Води, яка є праматір’ю світу.
Наші предки знали, що вода є носієм інформації, і тому не лише намагалися у цей час відгадати майбутнє, але й скоригувати його засобами обрядовості.
Кожне слово, кожна дія і кожна думка в ці дні була надзвичайно відповідальною. Недаремно ж під час свят віруючі люди стережуться не лише поганих слів, але й поганих думок. Адже думка теж матеріальна.
Християнство спочатку сильно боролося з ушануванням води, але не змогло його перемогти, і врешті-решт прийняло й освятило. Тепер у нас ставлять каплички над криничками, джерельцями, потоками… І саме тут найчастіше з’являються чудотворні ікони.
Свято ж вшанування води тепер приурочене «таїнству» хрещення Ісуса Христа. Проте, його основу становлять давні народні мотиви.
Другий Святвечір
Надвечір’я Богоявлення – 18-те січня — українці відзначають святковою трапезою, що носить сімейний характер. Називають її по-різному: «Бабин вечір», «Голодна кутя», «Другий Святвечір», «Голодний Святвечір», «Водохресний Святвечір»…
Віруючи від ранку і до вечора цього дня постують, а сідають до столу тільки після служби у церкві та освячення води, яку вживають натщесерце для зцілення душі і тіла.
Освяченою водою господар колись також кропив усіх членів сім’ї, хату, подвір’я, господарські будівлі, домашню худобу, сільськогосподарський реманент.
Кропилом служив пучечок колосків із «дідуха», або із засушених васильків. Водночас, один із членів родини писав крейдою або олівцем хрести на хатніх речах, начинні, дверях, вікнах, одвірках, господарських спорудах. На території західноукраїнських земель хрести виписували часто розведеним на посвяченій воді тістом.
Перед самою вечерею знову окроплювали хату свяченою водою та обкурювали зіллям. Далі господар заміщував кутю (з маком, медовою ситою, горіхами), набирав її у ложку й, ставши перед вікном або на порозі, закликав мороз (бурю, вовка) куті їсти. Взамін, щоправда, просив не зашкодити людям, полям, посівам і худобі.
В деяких регіонах при цьому приказували, звертаючись до злих сил: «… не дамо вам Святої вечері… будьте голодні, холодні, неприкаяні. Згиньте з голоду…». Звідси, вважається, й походить назва“Голодна кутя“, а тому родина, сідаючи за стіл, вже не продмухує свої місця.
В інших регіонах України вважали, що на третю, останню кутю — «Голодну кутю» — подавати слід 12 пісних страв, та вже не запрошували святих душ, які, вважалося, знову повертаються на «той світ», а тому це й для них був голодний Святвечір.
На вечерю подаються лише пісні страви: смажена риба, вареники з капустою, голубці, пироги, гречані млинці на олії, обрядовий хліб, кутя та узвар. Після вечері всі члени сім’ї колись клали свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину, – «щоб хліб родився».
Господиня брала залишки святочних страв, змішувала їх з борошном та сіном і господар частував ними домашню живність. У деяких регіонах діти або парубки бралися «проганяти кутю»: «Геть кутя з покутя, а ти, узвар, йди на базар», — при цьому стукали макогонами по воротах, розбивали горшки та тричі стріляли з рушниць, проводжаючи цим душі померлих, щоб не залишалися між людьми і не шкодили живим.
У Надвечір’я Богоявлення дівчата пекли пиріжки й виходили морозним вечором кликати долю (свого нареченого), а батько міг присмалити дітям чуба, «щоб вовка не боялися».
У дохристиянських ритуалах обряд «Голодної куті», перш за все, спрямовувався на випровадження злої сили зими та закликання заможності, здоров’я і достатку весни.
У багатьох регіонах України з цією ж метою в садок або на вигін виносили «дідуха» і пускали його на «теплий дух», тобто спалювали. Попіл з «дідуха» дівчата згрібали і відносили на город, – «аби огірки родили».
Традиції та повір’я на Водохреща
За кілька днів до Водохреща, або ж увечері 18 січня, молодь у давнину йшла до водойми й там парубкивирубували з криги хреста «Йордана», виймали його і ставили поруч з ополонкою та обливали червоним буряковим соком і прикрашали ялиновими гілочками.
19-того січня до річки на посвяття йшли старі і малі. Це двонадесяте свято було встановлене на згадку про чудесне Богоявлення Пресвятої Трійці на р. Йордан, де проповідував та охрещував пророк і предтеча Іоанн Хреститель.
Саме сюди прийшов Ісус Христос, коли йому виповнилося 30 років. Тоді Іоанн сказав: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» Охрестившись, Ісус вийшов із священних вод р. Йордан. І тоді розкрилися небеса. Святий Дух в образі голуба зійшов на Ісуса Христа, а голос з неба промовив: «Це є Син мій улюблений. У Ньому Моє благовоління». Так була явлена Пресвята Трійця: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий.
Велике освячення води завершувалося зануренням у воду срібного хреста. Після цього священик окроплював всіх присутніх та воду, яку люди принесли з собою. Матері змочували дітям лоба – «щоб мудра була голова», очі – «щоб добре бачили», вуха – «щоб чули тільки гарні слова».
Дівчата намагалися чимшвидше прибігти з наповненими водою посудинами додому, щоб судилася щаслива доля — якнайшвидше заміжжя. Вони ж вмивалися нею, вкинувши попередньо в посудину з водою гілку калини або коралеве намисто, з надією, що стануть ще вродливішими.
А ще колись вірили, що після освячення води вся нечиста сила вистрибує з неї та мерзне на берегах, аж поки жінки не забруднять воду пранням.
Процес водосвяття супроводжувався, як правило, пострілами з рушниць та підкиданням голубів, які символізували появу «Божого духа». Все відбувалося в урочистій атмосфері. Люди раділи, вітали одне одного зі святом.
Насамкінець парубочі гурти билися навкулачки, щоб визначити, кому дістанеться «орден» — «йорданський хрест» з криги.
Принісши додому посудину з освяченою водою, господиня давала усій родині покуштувати цієї святині, а потім домочадці, розвівши її з хатньою водою, вмивалися.
Трішки води ставили у стебник для бджіл, а в теплу пору року виставляли її посеред пасіки. Використовували хрещенську воду і на початку весняних посівів та під час отелення корів. Певну кількість хрещенської води відливали в пляшечку й зберігали протягом року на покуті біля ікон.
Посвячену воду і дотепер вживають при внутрішніх хворобах, змазують хворі місця на тілі, лікують дитячий переляк та окроплюють породіль після пологів. Зберігають її, як і колись, біля образів у скляному посуді.
У центральних і східних районах України на Водохреща найсміливіші чоловіки, парубки та жінки стрибають в ополонку, бо вірять, що це купання захистить від усіх хвороб протягом року.
Як на Різдво та Новий рік, на Водохреща колись спостерігали за погодою і намагалися спрогнозувати врожай:
- Удень йде сніг – на врожай гречки: вранці – ранньої, в обід – середньої, а ввечері – для пізньої;
- Якщо на Водохреща зоряна ніч – вродяться горіхи і ягоди;
- Коли на Водохреща дерева вкриті інеєм, то навесні у відповідний день треба сіяти ярову пшеницю: «вродить, як гай!».
20 січня – останній день новорічних свят
Наступного дня після Водохреща – 20 січня – вшановується Іоанн Хреститель (Іван Предтеча).
З цього часу вже переходять до звичайного трудового ритму. Колись господині діставали свої починки (полотно, нитки), які перед Різдвом ховалися подалі від гріха, «щоб лихий ниток не плутав».
І все ж, на Предтечу хоч люди й готувалися до господарських справ, важливу роботу не розпочинали. Це був, свого роду, ритуальний перехід, а тому й казали: «Прийшов Предтеча і забрав свята на плечі».
«Рідна країна»
