ФОТО З САЙТА STRICHKA.COM
Наталя Ткачова — бібліотекарка і громадська активістка з Херсона. Минулого тижня вона прямувала до Мінська на запрошення Східноєвропейської регіональної мережі Глобального партнерства із запобігання збройних конфліктів. Там мала відбутися робоча зустріч українсько-російської делегації бібліотекарів на тему «Бібліотеки — острови взаєморозуміння». Втім, до місця призначення Наталя не доїхала. Причиною відмови у подальшій подорожі Білоруссю стала… нове видання журналіста Сергія Лойка «Аеропорт». Знайшовши книжку в речах Наталі, білоруські митники вилучили її, а потім близько шести годин вирішували, що робити далі, внаслідок чого затримали, а згодом і остаточно зірвали поїздку українки та двох її колег.
Врешті-решт, дівчині видали повідомлення про призначення експертизи: «Відповідно до статті 138 Митного кодексу Митного Союзу, 13 жовтня 2015 р. Гомельською митницею прийнято рішення про призначення митної експертизи у відношенні товару — книги «Аеропорт» […], з наступних питань: чи містять дані друковані вироби інформацію екстремістського характеру?», — сказано у повідомленні, виданому Наталії на митниці.
Незважаючи на детальну розповідь щодо мети поїздки в Білорусь, на контакти приймаючої сторони, яка вже оплатила проживання в Мінську, та на наявність зворотного квитка до Києва, білоруські митники не захотіли спілкуватися з організаторами зустрічі в Мінську і заявили, що «не вдалося додзвонитися». А відтак — «неможливо точно встановити ціль візиту». Книгу не повернули.
«Коли я їхала у Білорусь, у мене й думки не було про проблеми з перетином кордону. Країна нібито дружня, з огляду, хоча б, на безвізовий режим. Тим більше, я — хронічно законослухняна громадянка, вже не вперше їду за кордон, проблем не було. Найбільше здивувало, що перевірка на кордоні здавалась умовністю — ніхто не шукав зброї чи наркотиків, жодних сканувань. Але був огляд особистих речей і пошук невідомо чого, — розповідає Наталя Ткачова. — Коли побачили у мене книжку «Аеропорт», я була впевнена, що всі ці бігання з нею по кабінетах — просто процедура або ж, у гіршому разі, вони хочуть лишити цю книжку собі й до Мінська я поїду без неї. Для себе я зробила висновок, що не такі страшні Республіці Білорусь нелегальні товари, зброя чи наркотики, як невідцензурована інформація. При цьому мені здалося, що вони дійсно намагалися бути ввічливими, наскільки це можливо, і не загострювати конфлікт».
Наталя вважає цей інцидент показовим у плані відкритості суспільства двох країн. «Вони — сумирні громадяни своєї країни. Ми — інші. Через це — непередбачувані для них і певною мірою небезпечні. Хто може гарантувати, що ми не станемо «качати права» у Білорусі, якщо станемо свідками чогось неприпустимого (з нашої точки зору) в демократичній республіці? — розмірковує Наталя. — Я розумію, що справа не у книжці. Вона лише привід, адже затримали всю нашу делегацію, а не тільки мене. Справа у тім, ким ми є за своєю суттю. І, до речі, на ту ж саму зустріч у Мінськ рушала й делегація з РФ. Їх пропустили без проблем, з такими ж документами, що й у нас».
