Заслужене визнання

5 Квітня 2015 12:40
ГРИГОРІЙ ЯНЧЕНКО

ГРИГОРІЙ ЯНЧЕНКО

У Херсоні його називають просто — дядя Гриша. Він — військовий волонтер, який з початку минулого літа почав збирати кошти для українських військових. Григорій Миколайович має обмежені фізичні можливості та пересувається на інвалідному візку. Але це не завадило йому назбирати за цей час орієнтовно 250 тисяч гривень. Одяг, взуття, розвантажувальні жилети, медикаменти, прилади нічного бачення, каски та чимало інших необхідних бійцям речей дядя Гриша особисто передає бійцям на передові позиції фронту, вирушаючи туди з іншими херсонськими волонтерами. Його старання не залишилися поза увагою громадськості. Днями Григорія Миколайовича визнано переможцем Національного конкурсу «Благодійна Україна» в номінації «Благодійник — фізична особа». Під час нагородження волонтера бурштиновим янголом добра, гості «Мистецького Арсеналу», де відбувалася церемонія, аплодували стоячи.

«Для мене це було несподіванкою, адже не я сам подавав себе на участь у цьому конкурсі. Це справа моїх друзів-волонтерів. Тому коли мені сказали, що треба їхати в Київ на вручення нагороди, я відповів, що краще залишуся в місті, вийду на своє звичне місце і збиратиму кошти на нові замовлення від солдатів, — розповідає Григорій Миколайович. — Але мене таки переконали. Я й сам зрозумів, що це треба. Передусім — для підтримки свого авторитету серед людей, які мені жертвують, моїх колег-волонтерів, друзів, бійців. Для мене завжди було важливо, щоб люди знали, що я роблю це відкрито і допомагаю прозоро. Щоб не втрачати довіру. Звичайно, приємно, коли тебе відзначають. Але я ж не для нагороди це роблю, а тому, що так підказує серце, бо прагну якомога більше зробити для нашої армії. От якби всі наші бійці були забезпечені — я б радів по-справжньому. А поки — продовжую збирати кошти. І робитиму це доти, доки буде необхідно».

Попри загальну соціальну напругу, херсонці не втрачають віру в добрі справи і продовжують давати кошти на потреби українського війська, каже Григорій Миколайович. «Люди жертвують менше, бо на все підскочили ціни: продукти, комунальні послуги, бензин… А зарплати ж не ростуть, — каже волонтер. — Та навіть у такий скрутний час все одно допомога є. Приємно бачити, коли повз мене проходить дитина з батьками і каже: «Цьому дідусеві треба допомогти». І батьки заохочують в дітях такі риси. Війна все одно колись припиниться, а розуміння того, що нужденним треба допомагати — залишиться».

Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон