І в Європейському Союзі, і в Україні проблема зменшення народжуваності останніми десятиліттями стала особливо актуальною. Бажання багатьох молодих європейців реалізувати себе в професії чи бізнесі до народження дитини, отримати престижну освіту, стати фінансово незалежними якомога раніше та паралельне постійне збільшення тривалості життя в ЄС призвело до загального старіння європейських націй та зменшення народжуваності. В нашій же країні аналогічні бажання молодих людей підсилені економічною та політичною нестабільністю
Ми вирішили дізнатись, що впливає на бажання молодих людей ставати батьками.
Кому йти у декрет
Ще декілька років тому це питання в Україні взагалі не існувало. Держава забезпечувала право йти у декретну відпустку виключно жінкам. І якщо на законодавчому рівні зміни відбулися і українські чоловіки отримали змогу піти у декретну відпустку офіційно, то в реальному житті відсоток представників сильної статі – «декретників» залишається дуже малим (в Україні цей показник – на рівні 2%). Основна причина цього явища, навіть не в психологічних аспектах чи традиційності. Найбільш вагомим фактором для обрання хто ж саме з батьків іде в декрет в Україні є розмір заробітної плати, яка на сьогодні залишається абсолютно непропорційною. Чоловіки здебільшого отримують за свою роботу набагато більше, ніж жінки, тому на родинній раді приймається рішення по похід «у декрет» саме матері.
Країни ЄС пройшли цей шлях порівняно давніше. Наприкінці ХХ ст. зі скандинавських країн почався тренд на рівномірний розподіл таких обов’язків між обома батьками. Скажімо, у Швеції декретна відпустка триває 480 днів; скористатися нею може як батько, так і мати дитини. Оптимальним вважається рівномірний розподіл цих 480 днів між обома батьками, але примусу нема. Єдине застереження — батько повинен “відбути” щонайменше два місяці цієї відпустки. Якщо він цього не робить — ці два місяці “згорають”: їх не може використати мати. В Ісландії ця “квота батька” дорівнює трьом місяцям. У Норвегії сукупна тривалість відпустки для обох батьків — 54 тижні; з них виключна “квота” матері — 9 тижнів, батька — 6 тижнів. Решту часу вони можуть розподілити між собою на власний розсуд. Гарним прикладом цьому контексті є Швейцарія, де досвід роботи подружжя у період догляду за малими дітьми ділять навпіл для врахування обом членам сім’ї до трудового стажу. Там, де має місце цілеспрямована державна політика з узгодження роботи та сімейного життя, народжуваність зростає. Чим раніше матері виходять на роботу, тим легше не втратити кваліфікаційний рівень і залишитись затребуваним фахівцем. Натомість, відсутність доступних дитсадків змушує жінок залишатися вдома, народивши дитину, або заздалегідь відмовитися від ідеї народжувати. Тому важливою є не лише наявність розвиненої мережі закладів піклування про дітей, а й невелика ціна їх послуг (субсидована державою).
Виплати
В Україні допомога при народженні дитини з’явилась одразу після «Помаранчевої революції» і складала 8500 грн. Потім збільшилася допомога при народженні другої та третьої дитини. Всі наступні Уряди збільшували її розмір і у 2015 році держава мала б витратити на них 20,6 млрд. грн.
Наявність виплат — не рідкість у ЄС. У Данії, за інформацією аналітиків Інформаційної кампанії «Сильніші разом!», соціальні витрати на турботу про дітей, відпустки батьків та грошові виплати становлять 1,63% ВВП, у Швеції – 1,58%. Щодо пріоритетності другої, третьої і т.д. дитини також є різні думки: наприклад, у Великобританії найбільшу суму сплачують якраз за народження першої дитини, виплати на другу та наступних дітей при народженні менші, ніж на першу. В цьому випадку законодавці розраховують на те, що максимальна кількість сімей вирішить завести хоча б по одній дитині. Якщо ж виплати вищі для другої і подальших дітей, то ставка робиться на те, щоб допомогти небагатьом сім’ям, які не проти завести багато дітей.
Фахівці з організації системи дошкільної освіти свідчать, що нема прямої залежності між сумою виплат при народженні дитини і кількістю родин, які приймають рішення про народження дитини. Набагато більше на показник народжуваності впливає загальний добробут людей. Наприклад у 2000-х, коли середній матеріальний стан українських родин покращився у порівнянні з 90-ми роками минулого століття, багато родин, що не дозволили собі завести дитину в попередньому періоді таки насмілились на продовження роду. Саме в цей період до дітородного віку доросло покоління 80-х, що було найбільшим за чисельністю в історії України. Саме ці два фактори спричинили дитячий бум в середині 2000-х. Виплати при народженні дитини, що впроваджувались як раз в цей період, стали ще одним черговим фактором, але не зіграли тієї визначальної ролі як багато хто вважав в той період.
Особливості сімейної політики в ЄС у контексті зайнятості населення
Не зважаючи на те, що протягом останніх 60 років присутність жінок на ринку праці стала набагато помітнішою у всіх частинах Європи, ЄК наводить дані, що на кар’єру жінок досі головним чином впливає народження та виховання дітей: як кількість дітей, так і вік наймолодшої дитини. Та загалом, наявність дітей зменшує вірогідність працевлаштування матері практично в усіх країнах-членах ЄС, в той час як підвищує зайнятість чоловіків. Найсуттєвіша різниця у працевлаштуванні жінок простежується у Мальті (більше 30%), Люксембурзі, Угорщині, Чеській Республіці, Естонії, Німеччині, Італії, Великобританії. Винятки — Словенія і Португалія, де кількість зайнятих жінок з дітьми більша за бездітних зайнятих жінок. На противагу від’ємним трендам серед жінок – матерів, на 10% зростає зайнятість чоловіків з дітьми у Бельгії, Франції, Литві, Словенії, на 12% – у Польщі та Фінляндії.
Оскільки для урядів важливо підвищувати як рівень зайнятості працездатного населення, так і рівень народжуваності, основою сімейної політики стало надання громадянам можливості поєднувати роботу з сімейними справами. Зокрема, стратегія “Європа 2020” ставить за мету до 2020 року збільшити показники зайнятості населення ЄС до 75% серед обох статей віком 20-64, наголошуючи на рівних можливостях зайнятості для чоловіків та жінок. Все ж, не зважаючи на тривалу традицію рівної зайнятості у більшості європейських країн, рівень зайнятості чоловіків віком 20-64 в ЄС у 2012 році складав 74.6%, а для жінок 62.4 %. У всіх країнах-членах рівень зайнятості жінок нижчий від чоловіків з великим варіюванням по ЄС. Коли ж зайнятість рахують як повний робочий день, картина виглядає ще гірше: лише 53.5% всіх зайнятих жінок працюють повний день.
Основними факторами, які посилюють такі розбіжності в зайнятості чоловіків і жінок у Європі, є материнство й батьківство. Тому важливу роль у підвищення рівня зайнятості може відігравати такий непрямий показник, як гнучкість і тривалість робочого часу, що дає більше можливостей для поєднання роботи й особистого життя європейців. Це стосується, насамперед, жінок, які частіше дбають про дітей у родині. Також, відповідно до звіту ЄС 2009, наявність дітей, особливо малолітніх, може сильно впливати на тип роботи, яку шукає жінка. Гнучкість працевлаштування, робота неповний день або тимчасова робота — це приклади зайнятості, яку можуть шукати матері або в умови якої їх штовхатиме наявність сім’ї та недостатні, неприйнятні чи дорогі заклади піклування про дітей. Порівняно з ними наші дитячі садки все ж є доступними для абсолютної більшості населення країни.
Що в Херсоні?
За словами начальника Управління освіти Херсонської міської ради Юрія Ніконов, дошкільна освіта дійсно є невід’ємною складовою освіти в нашій країні і забезпечити її доступність є завданням міської влади. Сьогодні в Херсоні понад 12,5 тисяч дітей відвідує 73 дитячих садка та 8 дошкільних груп при навчально-виховних комплексах, але залишається потреба у збільшені місць.
За минулий 2014 рік мережа дошкільних груп збільшилась на 15 одиниць за рахунок відкриття 3–х додаткових груп та прийняття у комунальну власність міста 2-х дошкільних закладів (ясел – садка «Морячок» державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт», Херсонського ясел – садка компенсуючого типу «Центр розвитку дитини «Теремок» Херсонської обласної ради). Таким чином, створено 220 додаткових місць у дошкільних закладах міста, що забезпечило зменшення реальної потреби в місцях з 343 місць (фактична черга на 01.09.2014 ) до 123.
На сьогодні важливим завданням міської влади є забезпечення рівних можливостей для всіх дітей, незалежно від стану здоров’я, психофізичного розвитку та соціального статусу. Цього року мережа спеціальних груп у дошкільних навчальних закладах збільшилася на 10 одиниць і складає 162 групи проти 152 у минулому році.
Покращення демографічної ситуації в місті ставить перед міською владою завдання розширення мережі дошкільних закладів. За інформацією Юрія Ніконова в 2015 році планується відкрити додаткові дошкільні групи у ДНЗ № 33 та при НВК № 29 (спеціальний навчальний заклад для дітей з особливими потребами). Серед масштабний планів передбачено кошти на проведення реконструкція будівлі школи № 5 (вул. Сухарна 9/4, в м-р Забалка) та реорганізація школи у навчально-виховний комплекс. Тож серйозних проблем з забезпеченням дошкільною освітою ближчими роками бути не повинно.
Проаналізувавши статистичні дані по рівню народжуваності в місті Херсоні за роки української незалежності ми можемо зробити висновок, що в ті роки, коли середній рівень матеріального стану родин херсонців був найвищим (2007-2008), рівень народжуваності був найвищим і складав більше 3500 дітей на рік. Тобто пряма залежність від здійснення виплат по допомозі при народженню дитини набагато менша, ніж від зростання матеріальних статків родин.
Ми поспілкувалися з молодими батьками, що нещодавно віддали свою першу дитину в дитячий садок. Їх родина достатньо середньостатистична. Батько дитини Сергій працює виконробом у комунальній тепло генеруючій компанії,а мати Наталя викладачем в одному з ліцеїв міста. В шлюбі молоді люди вже п’ять років і їх старшому сину Миколі минулої осені виповнилось три роки. Сергій був прихильником повноцінної трирічної декретної відпустки Наталі, яка в свою чергу вже рік, як збиралася вийти на роботу. Розуміючи, що з вересня почнеться новий навчальний рік і саме цей місяць є визначальним для виходу з відпустки Наталя минулої весни переконала Сергія віддати Миколу в дитячий садочок, починаючи з кількох годин на день. Після кількох відвідувань батьками дошкільного закладу стало зрозумілим, що побоювання Сергія були марними. Микола тепер не хотів йти додому він нових друзів і вихователів. За словами Наталі їх з чоловіком просто вразила атмосфера родинності і тепла, що створена в садочку. І тимчасові труднощі, пов’язані зі збільшенням плати за харчування дітей, в зв’язку з частковою відмовою держави в компенсації витрат по цьому напряму, великою проблемою вони не вважають. Більше того, саме легкість входження Миколи в позашкільний заклад та атмосфера, що там панує, стали запорукою того, що зовсім нещодавно в родині Сергія і Наталі народилася друга дитини – син Максим. За свідченням батьків вони свідомі того, що тепер, вже маючи позитивний досвід, намагатимуться якомога раніше інтегрувати маленького Максима до дитячого садка.
Висновки
У країнах ЄС, так і в Україні, фінансова допомога при народженні дітей не є стимулом збільшення народжуваності. Роль цієї допомоги збільшується для громадян усіх країн із меншим рівнем доходів, і таким чином стає частиною загального соціального пакету допомоги. Розміри допомоги на дитину в кожній із країн не є настільки великими, щоб повністю покривати витрати сім’ї на дитину. Матеріальна підтримка держави, особливо у випадку країн центральної та східної Європи та України, це необхідна (але не достатня) умова підтримки рівня життя сімей, які мають малолітніх дітей. Без суспільного діалогу не можливі суттєві зміни до законодавства щодо стимулювання забезпечення робочими місцями родин з маленькими дітьми, але цей шлях нам необхідно пройти. Досвід розвинених країн свідчить, що такі зміни впливають на народжуваність значно сильніше ніж збільшення розміру допомоги при народженні дитини.
