У липні 2020 року Європейський Союз прийняв Стратегію інтеграції енергетичних систем (EU Strategy for Energy System Integration, 2020), в якій визначено найважливіші шляхи розвитку електроенергетики та теплової енергетики (системи централізованого теплопостачання міст) як взаємопов’язаних напрямків, а також когенерації та теплонасосних технологій як ключ до досягнення максимальної декарбонізації економіки. Інтегрована енергосистема повинна мінімізувати витрати на перехід до кліматичної нейтральності та відкрити нові можливості для зниження вартості як тепла, так і електроенергії для споживачів. Системам централізованого теплопостачання відводиться роль проміжної ланки в передачі споживачам надлишкової теплової енергії від когенерації, сміттєспалювальних ТЕЦ, джерел скидного тепла промислових підприємств, систем акумулювання тепла з відновлюваних джерел енергії, тощо. Стратегія визначає конкретні цілі і кроки для їх досягнення.
Яскравим прикладом «антиінтеграційної» енергосистеми є конденсаційні електростанції, які використовують вугілля як паливо, з фактичною ефективністю циклу 34 ÷ 38%, неприйнятні викиди парникових газів і золи. І навпаки: наприклад, використання електроенергії з відновлюваних джерел (сонця, вітру.) для приводу теплового насоса, призначеного для обігріву енергоефективної будівлі, є ознакою високої інтеграції енергосистеми. У розвинених європейських країнах сміттєспалювальні ТЕЦ будуються в місцях, зручних для передачі надлишкової теплової енергії в системи централізованого теплопостачання міст, цілі міста опалюються від скидного тепла металургійних підприємств (через централізовані системи), і ці міста мають найнижчі тарифи на теплову енергію.
Можна перерахувати багато сучасних технологій декарбонізації економіки, але важливо розуміти, що в більшості випадків без об’єднаної системи теплопостачання міста навряд чи вдасться досягти очікуваного результату. Тому в країнах Європейського Союзу відсутність централізованої системи опалення в місті сприймається як недолік.
На тлі нескінченних проблем із застарілими, деградованими, дірявими, неефективними системами теплопостачання більшості міст України ми не розмірковуємо про стратегічні цілі, ми живемо сьогоднішнім днем і завдання, які ми ставимо, полягають максимум в забезпеченні безаварійного проходження наступного опалювального періоду. Газовий терор, зарегульованість процесів державною та муніципальною владою, безглузді політичні та економічні рішення у сфері теплопостачання вбивають систему. Неконтрольовані процеси руйнування централізованих систем міст, в свою чергу, унеможливлюють ефективну інтеграцію енергетичних систем.
Сьогодні в Україні відсутня Національна стратегія розвитку систем теплопостачання, у переважній більшості міст відсутні актуальні Схеми оптимізації систем теплопостачання, як документ, що передбачає дії на наступні 5 – 10 років. Багато міських голів мріють позбутися централізованих систем, перейти на індивідуальне опалення квартир, щоб не нести відповідальність за своєчасну оплату палива, за технічний стан джерел теплопостачання і теплових мереж, за своєчасну виплату заробітної плати працівникам теплоенергетичних підприємств, не повністю усвідомлюючи наслідки такого переходу.
Не буду коментувати події, пов’язані з системою теплопостачання в Херсоні, а зупинюсь на загальнодержавних тенденціях і проблемах деградації централізованого теплопостачання в містах України. Згідно Статті 6 Закону про теплопостачання, одним з ключових принципів державної політики в сфері теплопостачання є державна підтримка та стимулювання у сфері теплопостачання. Вряд чи є необхідність наголошувати на явних перевагах цивілізованих систем централізованого теплопостачання (таких як безпечність, екологічність, надійність, якість, можливість використання різних видів палива) в порівнянні з автономними чи індивідуальними системами. Ми сьогодні стикнулись з величезною проблемою зростання цін на природний газ і розуміємо що вони будуть тільки зростати. Так сталось, що системи теплопостачання міст, в т. ч. індивідуальні та автономні джерела енергії на 70 ÷ 90% залежать від наявності та вартості природного газу чи електрики. І, якщо централізовані і автономні, в більшості випадків можна перевести на інші більш доступні види палива, то індивідуальні системи в багатоповерхових будинках таких можливостей не мають. Тому стимулювати відключення від централізованої системи (при належній якості теплоносія) та встановлення газового котла в квартирі, на наш погляд є якщо не злочином, то принаймні безвідповідальним вчинком.
Причина лояльності мешканців багатоквартирних будинків до «індивідуалки» чи «автономки» полягає по-перше в доступності вартості природного газу, що штучно занижувалась і продовжує занижуватись державою, по-друге з-за можливості регулювання споживанням тепла та оплати за фактично спожитий природний газ (електроенергію). Станом на листопад 2021 р. вартість природного газу для населення, в т.ч. для газових котлів в багатоквартирних будинках і для теплопостачальних підприємств, що опалюють населення практично однакова, при тому, що теплопостачальна компанія є гуртовим, а власник з індивідуальним котлом роздрібним покупцем і має одержувати природний газ по роздрібній вартості а не по гуртовій. Загравання перед населенням заниженими тарифами на газ «вилазить боком» в вартості продовольчої та промислової продукції і практично стимулює подальшу деградацію систем.
Наступна причина – при встановленні котла власник квартири розриває договір про поставку теплової енергії з теплопостачальною компанією, і в подальшому не сплачує загальнобудинкові потреби в т.ч. на опалення місць загального користування, що в загальному балансі становить до 15% від спожитого будинком тепла. До того ж, він не приймає фінансову участь в обслуговуванні та ремонті внутрішньобудинкових систем опалення і вузла обліку теплової енергії. Таким чином, при відключенні навіть одного абонента багатоквартирного будинку вартість послуг з опалення та експлуатації системи для інших абонентів зростає, а рентабельність теплопостачального підприємства знижується. Безумовно є безліч прикладів, коли є сенс відключення абонентів від системи в разі великої протяжності теплових мереж і незначного теплового навантаження споживача (групи споживачів), але мова може йти тільки про весь будинок чи групи будинків і якщо це передбачено Схемою оптимізації системи теплопостачання міста.
Касовий розрив, визваний обов’язковою попередньою оплатою за природний газ і електрику та масові неплатежі населення за спожите тепло призводять до банкрутства підприємств теплової енергетики. І, якщо підприємствам комунальної власності гарантована безповоротна допомога власника (міської ради), то приватним підприємствам доводиться залазити у борги. Це ставить під великий сумнів можливість створення конкурентного середовища, як того вимагає Закон про теплопостачання, і означає що ситуація з централізованим теплопостачанням буде тільки погіршуватись а вартість теплової енергії зростати.
А тим часом цивілізований світ потужно рухається в бік інтелектуальних систем теплопостачання п’ятого покоління (5G), що передбачає інтеграцію виробників і споживачів тепла в об’єднану низькотемпературну мережу, з можливістю роботи в обох напрямках. Це означає, що кожен Споживач може бути і Постачальником якщо у нього утворились надлишки теплової енергії, або він володіє технологією і можливостями одержання дешевої енергії. Реалізувати такі технології можливо тільки за умови наявності високоефективної системи централізованого теплопостачання міста.
Що робити нам? Про це в наступній статті.
Володимир Скороход
Голова Наглядової Ради
ТОВ «Група компаній «Теплотехніка»
Заслужений енергетик України
