Юлія МАНУКЯН, арт-критикиня, редакторка культурологічного онлайн-видання «COYC», засновниця ГО Urban Re-Public, кураторка арт- та урбанпроєктів:
— Наш час забарвлений пандемією і все «добре» і «погане» є її похідними. Легше говорити про погане як очевидне: я — культурний журналіст-номад і можна уявити собі міць моєї фрустрації, коли номадизму прийшов кінець. Жодні самовмовляння не допомагали змиритися з кліткою периферії, де і до цього мало що відбувалося, а потім і зовсім завмерло під тиском локдауну. Ну, і страх перед ковідом, здатним вбити твою сім’ю або друзів.
Але парадоксальним чином цей полон зіграв дуже важливу роль у моїй кар’єрі як кураторки культурних програм. Моя організація виграла грант на реалізацію проєкту «Херсонський модернізм: назад у майбутнє», присвяченому модерністській архітектурі 30—90-х рр. XX століття. І ось людина, яка вивчала урбаністику в Копенгагені і Осло, спадщину Баухауса в Веймарі і Дессау, і вешталася Європою задля сучасної архітектури і мистецтва, раптом поринає в вивчення модерністського спадщини в показово периферійному місті.
Проєкт змусив мене поглянути на Херсон пильніше — і побачити не тільки його «модерністську» унікальність, а й людей, які несподівано утворили досить вагомий пул фанів і волонтерів, що полізли не тільки на «фейсбучні», а й на реальні барикади. Плюс гарні арт-проєкти у підсумку, що показали красу цієї архітектури.
Карантин змусив зробити ще одну епохальну справу — підготувати виставку «ХЕРАРТ 2020», про локальне херсонське мистецтво. Коли ще ми нарешті спромоглися б рапортувати про те, що робить нас унікальними? Це була перша серйозна спроба дослідження і документації цього явища за 20 років. А я написала одну із кращих своїх статей.
Озираючись на свою в’язницю, розумію, що відбуваю термін досить інтенсивно. Культурне життя в онлайні не дозволяє по-справжньому бігти від дійсності, але воно може не дати розуму роздерти себе на криваві шматки. Сподіваюся, втім, що світ розшириться до колишніх кордонів до того, як ми втратимо навички номадизму остаточно.
Лариса ЖАРКИХ, журналістка, завідувачка інформаційно-масового відділу Херсонського обласного художнього музею імені О. Шовкуненка:
— Видихнули. Музей відкрився після ремонту. Гарно відремонтований сходовий марш, нові виставки та події, щирий захват від музейної колекції та розкішної будівлі, яка є пам’яткою архітектури, різних столичних гостей високого рангу та пересічних херсонців — все це не може не радувати. Але розуміння, що 70% приміщень (сімдесят!) не використовується і чекає на ремонт, і більша частина — не одне десятиліття, пригнічує.
Старт президентської програми «Велика реставрація», за рахунок якої ці проблеми (а також благоустрій території навколо музею) можуть бути вирішені, дарує надію, хоча, можливо, і примарну. Але якщо сподівання не марні, то загальмувати її може неврегульоване питання приватної власності. Мова йде про захаращену колишню громадську вбиральню між двох культурних центрів та історичних будівель — художнім музеєм і планетарієм, яка перетворилася на величезний смітник, джерело антисанітарії. Цей безлад у самісінькому центрі міста херсонців обурює, але колишній туалет має власників. Власники ж не роблять абсолютно нічого — руїни залишаються небезпечним сміттєзвалищем. Впродовж багатьох років міська влада заплющувала на це очі, але ми чекаємо дій від нового мера.
Питання благоустрою території (а це не тільки питання естетики, а й нагальна необхідність відвести комунікації від будівлі музею та зробити заїзд для аварійного і пожежного транспорту) «розбивається» об цей «об’єкт нерухомого майна» (чи краще використати тут термін «об’єкт нерухомого лайна»? є місце креативу у будь-яких ситуаціях!).
Перемовини між міською та обласною владою та власниками поки результатів не дали. Власники хочуть шалені гроші. Влада поважає приватну власність. А хто поважає херсонців, які прагнуть бачити місто чистим і красивим? Гідів, які втомилися вишукувати такі маршрути, на яких не потрапляли б на очі гостям міста суцільні руїни та смітники? «Яка ж красива у вас робота, музейники!» — приємно чути такі відгуки на наші виставки. Але, на жаль, останнім часом, доводиться більше приділяти увагу музейним проблемам. А їх занадто багато.
Юлія МАЙСТРЕНКО, херсонка:
— Місто Херсон займає особливе місце в моєму серці: тут я виросла, склалася як особистість і як професіонал. Але щоразу, повертаючись із тривалих подорожей до рідного міста, отримую шок і здивування. Доводиться призвичаюватися до особливостей проживання в нашому місті.
З хорошого — в нас чудові, здебільшого, люди, талановиті і творчі! Радію, що культурне життя міста вирує: різноманітні фестивалі, зустрічі творчих особистостей.
З поганого — центр міста (вже мовчу про околиці) справляє досить гнітюче враження: брудно, неохайно, клумби є лише де-не-де. Окрема біда — відсутність громадського транспорту, особливо у вечірній час. Мостоперехід ще досі не здано в експлуатацію…
І все ж, завершу позитивом: наш обласний академічний музично-драматичний театр ім. М. Куліша — просто казка!
