ФОТО З АРХІВУ «Дня»
Ілона ПОЛЄСОВА, редактор он-лайн газети «Вгору»:
— Цього року збулося кілька моїх давніх мрій. Скільки себе пам’ятаю, я завжди хотіла подорожувати, але постійно щось заважало. То вчилася і не було фінансової змоги десь поїхати, то працювала і була прив’язана до місця. Та за останні кілька місяців усе змінилося. Я побувала в багатьох куточках Херсонської області — Асканія-Нова, Сиваш, Лазурне. В якому прекрасному краю ми живемо! Завдяки численним тренінгам, семінарам та конференціям, на яких мені пощастило побувати, я поїздила по всій Україні — Одеса, Київ, Чернігів, Львів. Я познайомилася з багатьма цікавими людьми, чий досвід та погляди на життя мене зачарували та змінили.
Найбільш вражаючою подією цього літа та, мабуть, усього року, стала Всеукраїнська школа прав людини для молодих активістів у Чернігові. Два тижні навчання та випробування себе на міцність. Сміх, сльози, відверті бесіди ночами біля вогнища з новими друзями, такими різними і такими схожими за своїм прагненням змінити світ на краще, захищати права людей та боротися за правду.
Ще мене порадувала цього року моя дбайлива родина, яка горою стоїть один за одного. Мій коханий, який підтримує мене у важку хвилину. Адже коли здається, що все небо затягнуло хмарами і сонце вже не вийде, йому завжди вдається знайти для мене той самий промінчик надії. Не можу пригадати, що поганого зі мною було останнім часом. Звісно, щось було, але не хочеться робити акцент на негативі. Всі поразки та промахи я сприймаю як можливість удосконалитись, навчитися новому.
Роман ВОРОНОВ, керівник медіа-проекту «Степ Ньюз» (Іванівський район):
— Сказати і бути почутим — чи не найголовніше право громадян нашої країни. Цей інструмент є одним із стовпів свідомого громадянського суспільства і механізмом контролю народу над своїми представниками у владі. Подекуди посадовці потрапляють під таку нещадну критику, що під їхньою п’ятою точкою починає підгорати крісло, як на розпеченій пательні. Але якщо в містах, де багато соціально активного населення та журналістів, більше можливостей для реалізації цього інструменту, то в сільській місцевості з цим важко.
Є в Іванівському районі Херсонщини сайт новин «Степ Ньюз». На сайті можна коментувати анонімно. Це є в багатьох сайтів новин, проте такий сайт у місті й у сільській місцевості — велика різниця. Тут усі всіх знають. Коментарі на сайті стають подібними до ядерного вибуху, а анонімність дає можливість сказати про все.
Люди «вкусили» цю фішку і понеслося. Під прицілом громадськості опинилися всі. Майже після кожної публікації на сайті в коментарях починається шквал висловлювань, а в цей час телефон журналіста червоніє. Всі, хто потрапляє під приціл коментаторів, телефонують і вимагають видалення певних коментарів. Публічні люди завжди мають ворогів, які намагаються звести з ними рахунки. Деякі аноніми виливають на голови конкретних людей чимало бруду. Тут тобі й звинувачення, що хтось десь п’є горілку, хтось десь краде, хтось десь із коханками чи коханцями, і пішло-поїхало. Словом, анонімна свобода слова тісно переплелася з вседозволеністю.
І тут дилема: як бути? Як відділити бруд від конструктиву? Повністю закрити коментарі — це розірвати зв’язок із аудиторією і перекрити кисень тим читачам, які пишуть цікаві речі. З другого боку — під жорстким ударом опиняються конкретні люди. В деяких випадках це загроза звільнення чи кримінальні справи. І в такому ритмі між молотом та ковадлом мені непросто. З цим і пов’язано більшість моїх хороших і поганих емоцій останнім часом.
Анна ОРЛОВСЬКА, тренер із комунікації та організаційного розвитку:
— У мене почався новий етап у житті. Завершила роботу в громадській організації і зосередилася на своїй освіті. Готуюся до відкриття навчального центру. Розробляю тренінги з комунікації та організаційного розвитку. Як тренер-фрілансер співпрацюю з кількома правозахисними організаціями, вдосконалюю свої навчальні програми.
Важливі зміни відбулися й у особистому житті. Я вийшла заміж і нещодавно переїхала в Кіровоградську область. Тепер у мене вдвічі менше вільного часу. Але труднощі я сприймаю як виклик. На мою думку, українцям слід вдосконалюватися, не жалітися, а працювати, створювати цінність і середовище для розвитку оточуючих. Тому починаю з себе та близьких.
Розповісти, що сталося поганого, мені складно. Я звикла концентруватися на позитиві, виносити урок із будь-якої ситуації. Мені хочеться, щоб ми не чекали бажаних змін, а творили їх.
Інна ЗЕЛЕНА, співробітник управління громадських зав’язків Херсонської міської ради:
— Останні місяці я перебувала на межі, як кажуть, «зради» і «перемоги». Люди не переставали дивувати, причому як приємно, так і не дуже. Проте, врешті-решт, я утвердилась у думці, що більшість людей має добре серце, що ми здатні мобілізуватися та гуртуватися, коли це необхідно.
Таким прикладом була безмежна допомога херсонців постраждалим під час трагічної події в нашому місті — пожежі в двоповерховому будинку. Всі родини залишилися без даху над головою, постраждав рятувальник, але в перші дні почали надходити дзвінки з пропозиціями допомоги, посилки з різних куточків країни. Ще один такий випадок — коли херсонці організували похід у кіно для дітей із малозабезпечених сімей на український фільм «Сторожова застава». Для багатьох діток похід у звичайний кінотеатр — уже святкова подія. Дякуючи всім, хто долучився, вдалося подарувати свято для сотні учнів.
Щодо особистих досягнень, то я нарешті вирішила будь-що знайти час для вдосконалення англійської. Для цього записалася на курси розмовної англійської мови. Для лінивих і боязких це реально працює: заплатив, і двічі на тиждень ти займаєшся по дві години за будь-яких обставин.
