Протягом тижня у херсонських ЗМІ та соцмережах обговорюють ситуацію довкола доступу громадян до обласного держархіву та оригінальну переписку з користувачами, яку веде директор установи Віктор Лебідь.
Йдеться про суперечку юриста Центру демократії та верховенства права Ігоря Розкладая, Олександра Краковського з ГО «Інститут генеалогічних досліджень» та пана Лебедя. У відповідь на низку запитів на публічну інформацію, надісланих ними до архіву, від директора вони отримали листи з питаннями про мотиви запитів, що суперечить ЗУ «Про доступ до публічної інформації». «Переписка» закінчилась тим, що, за словами директора архіву, його співробітниця потрапила в лікарню «внаслідок психологічного тиску та безпідставних погроз» з боку запитувачів. Останні поскаржились на Лебедя омбудсмену.
Як з’ясувалося згодом, проблеми з доступом до відкритих даних херсонського архіву непоодинокі. Дослідниця з Одеси Юлія Прокоп, яка пише дисертацію на тему «Євреї-іноземці на півдні України: соціальний, правовий та культурний аспекти», розповіла «Дню» свою історію. За її словами, замість допомоги архіву у написанні наукової роботи вона отримала низку проблем і змушена була витрачати власні кошти на копіювання даних.
1200 ГРИВЕНЬ ЗА КОПІЮВАННЯ
«Я приїжджаю до цього архіву вже багато років. Зараз працюю над монографією та статтями. Раніше копіювання власними технічними засобами було дозволене, але було платним. У 2015 р. змінився Порядок користування документами НАФ, в якому вказане, що забороняється вимагати оплату за копіювання власними засобами користувача. Це збігається з часом, коли Лебедя призначили на посаду директора. З того моменту копіювання власними засобами заборонили взагалі (що суперечить навіть попереднім редакціям Порядку!), – розповідає Юлія Прокоп. – У травні я звернулася до директора з проханням дозволити мені копіювати документи, аргументуючи, що я виконую наукове дослідження, яке ніхто не фінансує. Але він написав, що за Порядком 2013 р. безкоштовно неможна. Я знов звернула увагу на зміни 2015 р. На що він відповів, що це стосується лише справ репресованих. Коли я приїхала до архіву, з’ясувалося, що він надав розпорядження не видавати мені справи у паперовому вигляді і наказав відфотографувати моє замовлення. Цього зробити не встигли. А те, що відзняли, було розмите. Крім того, комп’ютер не працював – неможливо було переглядати. Я чекала весь день – мені так нічого і не видали. Лише після того, як я погодилася оплатити копіювання, мені видали справи. Рахунок був 1200 грн. Я написала скарги до Державної архівної служби, Херсонської ОДА і в Мінюст».
«Два тижні тому Віктор Лебідь написав до академії, де я працюю, що я розповсюджую якісь його персональні дані, погрожує звернутися до суду, – продовжує Юлія Прокоп. – Мене кілька разів викликали до проректора, я змушена була писати пояснювальні. Крім того, він пише, що «можливо» я викладаю у російських мережах якісь документи і звинувачує мене у порушенні закону про санкції. Але ж яке я маю до нього відношення? Паралельно я надсилаю деякі запити в архів щодо роботи. Наприклад, про перелік справ репресованих. Наступного дня я отримую лист від архіву з питанням, хто надав мені дозвіл оприлюднювати інформацію, що Лебідь є директором архіву і що він член політради СДПУ(о). Де він взяв мою адресу? Із запиту про репресованих чи зі справи користувача. Це знов порушення закону про захист персональних даних. Вже не говорячи про те, що не можна надсилати запити фізичній особі».
«ДІЮ В МЕЖАХ ЗАКОНОДАВСТВА»
Директор держархіву Херсонської області Віктор Лебідь порушень законів зі свого боку не вбачає. У коментарі «Дню» він говорить, що діяв адекватно. «Якщо користувачка з Одеси не згодна з оплатою, вона могла піти в суд і довести, що ми діяли незаконно. Цього не було зроблено, а почалася писанина, скарги, – говорить Віктор Лебідь. – Щодо скарг на мене Уповноваженому з прав людини, то це право кожного. Якщо буде доведена моя провина, я готовий нести відповідальність, але готовий і до апеляції, бо вважаю, що дію в межах законодавства і нічиїх даних я не збирав і оприлюднював».