ridna.ua
Наталія ГОНЧАРОВА, завідувач сектора по роботі зі ЗМI відділу громадських зав’язків Херсонської міської ради:
— Говорити про те, що мене вразило найбільше за останні кілька місяців, — фактично не сказати нічого. Я така людина, якій надто складно вичленити якусь одну подію чи одну емоцію із маси усього. Хоч на перший погляд я такого враження не справляю.
Кожен день — набір певних міні-вражень чи міні-відкриттів, які складаються у щось велике. Цього літа, яке я не люблю уже років зо три, ми їздили до Генічеська — тепле мілке море, «пахлава-чурчхела», багато дітей і палюче сонце. Два дні ми ходили на цивілізований пляж — з оцим усим, безумовно. Той пляж вимучив нас своїм гамором, і ми вже не знали, куди дітися від нього.
Третього дня ми з подругою збиралися їхати додому. Йшли по розпеченому асфальті, тягли рюкзаки і хотіли холодної води. Більш нічого. І от ненавмисно звернули не туди. Пішли дорогою понад морем, де не було пляжу. Просто каміння і просто море. І — Божечко ж ти мій! — от де воно справжнє, виявляється.
Ми просто сіли і дивилися: як хвилі прибивалися до берега, як пінилися баранці і як сміялися здоровенні баклани. Не було більше нічого і нікого. Ми і море. І вітер, який зірвав з мене капелюха.
То, так собі думаю, і було щось схоже на щастя.
Вразило, власне, не саме море без людей. Вразило те, що, виявляється, відчувати себе щасливим — легко. Аж занадто, виходить. Іноді досить просто подивитися на море, випити еспресо чи погладити великого рудого кота біля рибного магазину (до речі, вчора його бачила). І все.
Тарас БУКРЄЄВ, історик, викладач:
— За останні кілька місяців я можу назвати себе щасливою людиною. Передусім — я став батьком! Крім того, займаюсь улюбленою справою й помітно прогресую у напрямку завершення дисертаційного дослідження.
Останні півроку були продуктивними в науковій діяльності. Як результат — п’ять публікацій у фахових наукових виданнях, зокрема й одна за кордоном. Також важливе місце у моєму житті займає й суспільно-політична діяльність. Нещодавно я очолив обласну організацію Громадського руху Миколи Томенка «Рідна країна», що стало для мене стимулом для ще більш плідної праці задля змін у нашому місті та країні. Радує, що я переконливо можу сказати, що з кожним кроком стаю більш впевненим, що обрав правильний шлях.
Якщо говорити про негативи, то поганим лишилося все те, що і було раніше поганим у нашій державі. За останні три роки майже нічого, на жаль, не змінилося. Політики, котрі прийшли до влади після Майдану, зробили все для того, щоб звести нанівець всі ті позитивні імпульси, які існували в суспільстві після буремних місяців зими 2013—2014 років. Свідомість багатьох пересічних українців суттєво змінилася, розпочалася розбудова прогресивного громадянського суспільства, але ці зміни не торкнулися системи влади. Державна машина залишилась на своїх рейках і відбудувала стару систему в ще потворнішому вигляді. Але я впевнений, що українці здаватися не збираються, і зміни на краще прийдуть, адже все у наших руках.
Анастасія ВОЙНАРОВСЬКА,громадська активістка:
— Війна і Майдан стали каталізатором та індикатором одночасно як для країни, для суспільства, так і для мене особисто. Люди показали свої справжні обличчя, хтось відкрив у собі нові таланти, а є й такі, які випустили усе те гниле, що було у них всередині. За цей час я втратила велику кількість людей, яких колись вважала друзями. Але й зустріла багато чудових людей, без яких сьогодні не уявляю свого життя. Бачу, що сьогодні в країні багато чого змінюється, хтось став вкрай поганцем, хтось перефарбувався, хтось став сильнішим і кращим. Але маленькими кроками відбуваються позитивні зміни. Не можу відзначити, як сьогоднішнє підростаюче покоління росте іншим, не таким, якими були ми. Так, навкруги багато усілякого нехорошого, ті ж ватники, антипатріотичні сили, але я бачу, як ми, херсонці, відстоюємо своє місто. Так, ще відстоюємо, адже війна триває, і не лише на Донбасі. Війна загострює відчуття. Це як у спекотний день: відчуваєш аромати сильніше, гостріше. Зараз цінуєш кожен день, кожну мить інакше, бо не тільки тому, що вона вже не повториться, а тому що завтра може не бути поруч людей, яких ти любиш, краєвидів, рідного міста…
Усі ці події останніх місяців допомогли знайти себе. Ще в чотирнадцятому році, як волонтер, почавши спілкуватись із військовими, відкрила в собі бажання освоїти саме військову професію, стати частиною міцного форпосту, який створює для нас наша армія. Саме цим зараз і займаюсь. Думаю, що таким чином зможу принести якусь користь своїй країні, бо для змін кожен має зробити якийсь внесок.
Петро ЧУПРУН, студент, дебатер John Howard’s debate club:
— За останній час багато чого змінилося. Переважно в позитивному плані. Приємно спостерігати, як Херсон стає кращим, завдяки людям, які проявляють небайдужість і патріотизм, витрачають свої сили і час для того, щоб зробити життя громади активним та позитивним. І важливо є те, що я познайомився з такими людьми. Вони стали моїми друзями, і завдяки ним я також можу робити внесок у життя мого міста.
Ще у цьому році я вступив у дебатний клуб, засідання якого розширюють моє світобачення, змінюють образ мислення.
Ще одним із важливих етапів було проходження практики в школі. За два місяці роботи я зрозумів, що професія вчителя — це не просто досвід, любов до дітей чи бажання передавати знання. Це — покликання, дар, талант. Це відповідальність не тільки за багаж знань, а й за долі дітей. Втім, за проведений у школі час прийшло усвідомлення, що це не моє.
Було за останній час ще багато чого захопливого, що несе у собі життя, сповнене вражень, та надії. Сподіваюсь, не менш захопливі моменти чекають попереду. Літо триває, а це — найкращий час для відкриттів.
