Війна змушує нас визначитися відносно того, яку державу ми хочемо побудувати. Вже майже три роки війна для нас — це жорстокий і прискіпливий екзаменатор, навіть певною мірою час одкровення. Розкручені ідоли стали розчаруванням. Терміни на кшталт «боротьба з корупцією» та «необхідність реформ» вицвіли від відсутності конкретних дій. Проте залишається надія на те, що народ, який зміг у час страшних випробувань мобілізуватися, створивши рухи добровольців і волонтерів, зрештою здатен і до старанної, надскладної роботи з розбудови держави.
Цей рік був 25-ю річницею відновлення Україною незалежності. В Декларації про державний суверенітет, написаній рукою дисидента Левка Лук’яненка, значиться ключова фраза про «тисячолітню традицію державотворення». Експерти «Дня» в черговий раз зробили зріз часу нашого, без сумніву, історичного періоду, в якому українці випробовуються не лише на міцність, а й на спроможність виправдати згадану фразу, що прописана в паспорті держави.
Отже, наприкінці року за доброю традицією «День» звернувся до своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів із проханням відповісти на чотири запитання нашої новорічної анкети. Чесні відповіді з одного боку виступають «маркером» того, як країна провела рік, які шанси використала, а які безповоротно втратила. З другого — слугують певним прогнозом очікувань у 2017-му. Переконані, що вам цікаво буде з ними ознайомитися.
1. Які події 2016 року, на вашу думку, вплинули на Україну і світ?
2. Чим рік, що минає, став особливим персонально для вас?
3. Кого вважаєте героєм і антигероєм року?
4. 2016-го наше видання відзначило 20-річчя свого існування. Ви і «День». Які проекти газети за всі ці роки відіграли найбільшу роль для розвитку нашого суспільства?
Тарас БУКРЄЄВ, історик, викладач, редактор сайта «Рідна Херсонщина»:
1. 2016-й рік став напевно більше роком розчарувань. Адже на 25-у річницю Незалежності покладалися величезні сподівання. Але українська влада зробила все для того, щоб звести нанівець всі ті позитивні імпульси, які існували в суспільстві після буремних 2014-2015 років. Неоднозначною залишається політична ситуація: починаючи від безпрецедентного позбавлення мандатів народних депутатів Миколи Томенка та Єгора Фірсова до проплачених мітингів в Києві восени. Події року, що минає, не дають однозначної відповіді, як будуть розгортатися події на сході нашої держави. У суспільстві починають замовкати діалоги щодо майбутнього Криму, адже якщо відкинути відновлення українського мовлення (і це вже майже після трьох років окупації!) на півострів, влада поводить себе зовсім інертно щодо долі українців у Криму. Звісно, невеликим позитивом можна назвати ряд військових навчань на півдні нашої держави, поблизу адмінкордону з окупованим Кримом. Це сигнал для всіх – армія продовжує відродження.
2016-й – це рік, коли ми продовжуємо писати власну новітню історію, хоча передбачувати зміни на майбутнє стає дедалі складніше.
Якщо брати події у світі, то я, напевно, не буду оригінальним, коли скажу, що трагічні події в Алеппо є злочинами проти людяності і реакція має бути негайною, не можна повторювати помилок з «умиротворенням» агресора, робити вигляд, що то все десь далеко, світ вже це проходив, але так і не виніс уроків.
2. У році, що минає, я зустрів багато нових, цікавих, прогресивних людей. Рік був сповнений великою кількістю подій. Передусім – це продовження плідної наукової роботи над дисертаційним дослідженням. У 2016 році я досяг певних висот: взяв участь вже у 15-ій науковій конференції у своєму науковому житті, вийшла друком 17-та наукова публікація, успішно завершив перший рік аспірантури. І вже сформований план на майбутній рік. Сподіваюсь, 2017-й стане роком нових наукових відкриттів та звершень.
Кожен день цього року я намагався зробити свій внесок у розбудову демократичного суспільства, українізацію нашого міста, у виховання молодшого покоління. У цьому році я долучився до роботи військово-патріотичного табору «Херсонська Спарта», до створення якого причетні волонтери та учасники АТО. У таборі читав лекції з історії України, займався патріотичним вихованням молоді. Не закинув ідею кожен день записувати для себе корисні вчинки, котрі я зробив для України та малої Батьківщини.
3. Антигероя року важко назвати одноосібним. На жаль, антигероїв багато. Для мене антигероями є ті політики та чиновники, котрі продовжують принижувати гідність українців. Негативними героями для мене є українці, які хочуть жити краще і чекають змін, але зовсім нічого для того не роблять.
Героями для мене є всі ті, хто кожен день, незважаючи на перепони, своїми справами продовжують розбудовувати демократичне суспільство, нашу державу.
4. «День» для мене – це уособлення професіоналізму в українській журналістиці. Це нелегка задача залишатися на олімпі інформаційного простору в нашому бурхливому суспільстві, але «День» завжди справляється з новими викликами. Ціную «День» за високі стандарти в роботі, тому й залишаюсь читачем та шанувальником протягом багатьох років.
Почав знайомство з «Днем» через видання бібліотеки газети, а саме з книжок, представлених у збірках «Бронебійна публіцистика» та «Підривна література». Я й надалі слідкую за новинками. Вдячний «Дню» за книги «Повернення у Царгород» та «Сестра моя, Софія…». «Сестра моя, Софія…» — дає можливість відповісти на низку запитань з історії та сьогодення України крізь призму вивчення проблем становлення Болгарської держави. Проведені в книзі паралелі дають можливість не тільки краще пізнати нашу державу, а й вибудувати власну стратегію на майбутнє.
Регулярно переглядаю на Youtube День-TV. Продовжую із задоволенням читати «Маршрут №1» і з нетерпінням чекаю новинок.
Коментар взяв Іван Антипенко (“День”)
