Питання існування сімферопольського футбольного клубу «Таврія» на українському материку стало не стільки спортивним, скільки політичним і емоційно важливим. Участь ФК «Таврія» у чемпіонаті України серед аматорів ‒ маленька подія для країни та спорту, але велике досягнення для клубу і його прихильників, які через два роки знову отримали мету існування фанатської спільноти.
«Цікаве відчуття, коли для того, щоб потрапити на завтрашню домашню гру сімферопольської «Таврії» на чемпіонаті України, ти з Києва купуєш квиток на поїзд до Херсона, а звідти попутним вітром добираєшся до славного міста Берислава», ‒ ділиться враженнями у Фейсбуці один з шанувальників клубу.
Крим.Реалії провели два дні з командою і встигли відчути кочове життя відродженого кримського футболу на українському материку.
«Південний стиль гри»
Як каже чинний головний тренер кримської команди Сергій Шевченко, «Таврія» має свій «південний стиль гри». Український період в житті команди був відкритий чемпіонським титулом ‒ 1992 року «Таврія» у Львові обіграла київське «Динамо» (1:0), про славну перемогу і сьогодні з трибун співають фанати: «Пам’ятай, що ти перший чемпіон». 2014 став роком падіння команди, але далеко не за спортивного ознакою (на той момент «Таврія» грала у прем’єр-лізі), на сайті команди цей період відзначений словами: «Клуб припинив існування через анексію Криму Росією».
Сергій Шевченко
«У Криму відбулася «націоналізація» команди, природно, що всі, починаючи від футболістів і до тренерського складу, розуміли, що вони не можуть працювати в таких умовах, оскільки в української «Таврії» були завжди найвищі завдання, а той клуб, який зараз перебуває у Криму («ТСК-Таврія» ‒ КР), навіть не допустили до чемпіонату Росії», ‒ розповідає шанувальник клубуОлексій Моргун.
Олексій Моргун
Про необхідність відродження кримського клубу на українському материку вперше заговорили навесні 2015 року, тоді амбітно замахнулися на прем’єр-лігу, Херсон був заявлений місцем базування, необхідні узгодження від Федерації футболу України отримані, шанувальники надихнулися надіями, а херсонці чекали осяяння міста професійним футболом. Але пізніше визнали ‒ для прем’єр-ліги недостатньо коштів, але ідею відродження клубу не залишили.
«Мессі і Роналду знають, скільки вони коштують»
Почали збирати команду, а в серпні 2016 року «Таврію» взяли до Чемпіонату України серед аматорів, до того моменту вже минуло три тури турніру.
«За два дні до гри у Харкові у нас було всього 11 чоловік у команді. Але, як кажуть, сміливіші на м’яч. Воротаря Ігоря Левченка ми підібрали в Мелітополі вже дорогою на матч… Багато хто з хлопців і не мріяли, що таке може бути в їхньому житті, і я їм пояснюю: ви молоді, у вас з’явився шанс у житті, у команди є завдання, а ви прогресуйте, ростіть. І хлопці стараються, звичайно, я нервую, після таких футболістів, які були у «Таврії» ‒ Ідахор і Гігіадзе, Калиниченко і Назаренко. Але нічого ‒ навчаю», ‒ розповідає тренер.
А ось кримчан у команді немає, можливо, непокояться через політичну ситуацію або, що ймовірніше, спортсменів не надихає відсутність конкретної пропозиції від клубу, вважає тренер.
«Ми не можемо зараз щось пропонувати футболістам якогось рівня, які можуть вирішувати завдання, ми не можемо пропонувати, бо не знаємо бюджету. По-простому ‒ ми не знаємо, скільки їм можемо платити, коли стане зрозуміло ‒ будемо розмовляти. Ми розуміємо, що якщо є рівень майстерності, то футболіст знає свою ціну. Мессі і Роналду знають, скільки вони коштують», ‒ визнає Шевченко.
Тепер молода команда з 19 чоловік забезпечена необхідним для тренувального процесу, але без надмірностей, грають на перспективу, отримуючи, в основному, преміальні. Колишні інвестори кажуть, що не до футболу нині в країні, а нових залучати вкрай складно, в основному з тієї ж причини, нарікають у клубі. Рівень команди та її досягнення залежать від фінансових вливань, у футбольній сфері цього ніхто і не приховує.
«Ясно, що це аматорський рівень, якщо ми підійдемо до другої ліги, то буде зовсім інший підхід. Раніше в «Таврії» тренування проводили три-чотири тренери, тобто були тренери для кожного завдання: з фізпідготовки, тренер воротарів і так далі, то зараз у нас один тренер. І з підвищенням рівня клубу доведеться це вирішувати, а при належному фінансуванні це можливо», ‒ стверджує віце-президент Федерації футболу Криму Олег Комуняр.
Олег Комуняр
Проте, для багатьох гравців з різних країн світу «Таврія» залишається дуже бажаним клубом, адже український футбол ‒ це хороший трамплін у європейський спорт. Так на адресу віце-президента кримської футбольної Федерації вже приходять пропозиції від футболістів, талановиті хлопці висилають свої відео і просять розглянути їхню кандидатуру.
Кочовий спосіб життя кримського футболу
«Море, гори і ліси ‒ це наша батьківщина», ‒ кричать фанати сімферопольської «Таврії» з трибун стадіонів. Майже кримську обстановку футболісти отримали в Херсонській області ‒ село Залізний порт розташоване на березі Чорного моря. Номери одного з місцевих пансіонатів, який влітку приймає відпочивальників, тепер у розпорядженні команди. На сніданок ‒ яєчня з сосисками, на обід ‒ суп з фрикадельками, картопля з м’ясом, салат і компот, день завершується курятиною і завжди на столі солодкий чай ‒ такий приблизний раціон футболістів. «Швидкі вуглеводи дуже важливі», ‒ нагадує тренер.
На щоденні тренування футболісти їдуть за 30 кілометрів від місця основного базування. У селі Чулаківка клуб орендує стадіон «Вікторія», тут, за словами тренера, за полем доглядає самовідданий футбольний фанат, від того і якість покриття непогана. Місцеві хлопчаки вже стали частиною тренувань команди ‒ бігають за воротами, «стріляють» фішки, грають у свій футбол. Для сільських дітей візит «Таврії» ‒ можливість побачити професійне тренування і трохи взяти участь у ньому.
А іноді тренер влаштовує для команди два тренування на день. Двічі їздити за 30 кілометрів на стадіон затратно по часу, тому ходять футболісти на майданчик місцевої школи у Залізному порту, там можна зайнятися фізпідготовкою і, за словами тренера, «це рятує».
Основний стадіон команди розташований ще далі за тренувальний. Тепер, щоб зіграти на домашньому полі, кримська «Таврія» вирушає за 150 кілометрів від бази у місто Берислав.
Через необхідність постійних поїздок футболісти задоволені появою нового автобуса. Білий Mercedes брендований спеціально для клубу: на лобовому склі напис «Футбольний клуб «Таврія» Сімферополь», на бампері внизу вказано ‒ «Берислав». Таким метаморфозам навіть поліція дивується, хоча багато і знають долю клубу, інші досі не можуть зрозуміти «як так: Сімферополь в Бериславі грає». Але футболістів це хвилює найменше, інша справа, що в Бериславі команду з першої домашньої гри почали своєю називати. Та й фанатський рух «Таврії» своїм азартом і умінням вболівати ‒ з банерами, прапорами, фаєрами, кричалками, піснями ‒ підігрів інтерес місцевих жителів до клубу.
«Ми граємо для вболівальників, щоб був азарт і перемоги»
На перший домашній матч Таврії у Бериславі в недільний день (16 жовтня) збираються вболівальники, складно повірити, але на трибунах шанувальники Таврії з усієї України. Сюди, окрім місцевих жителів, з’їхалися ті, хто покинув Крим, і ті, хто продовжує боротися з окупацією на півострові, адже основна частина уболівальників «Таврії» в перші дні захоплення Криму виявила свій український патріотизм. Ультрас «Таврії» виступили на підтримку кримського Євромайдану, за що були переслідувані російськими спецслужбами.
Олексій Моргун виїжджав з анексованого Криму через два тижні після референдуму, в той момент їхав, не знаючи, де зупиниться на нічліг, а сьогодні живе в Києві і знову на грі з улюбленою командою.
Так звані «кузьмичі» ‒ шанувальники клубу, які не перебувають у фанатському русі, в більшості теж зберегли проукраїнські настрої в окупації, за що і отримують свою порцію уваги від нинішньої влади Криму.
Сергій Дуб приїхав із Сімферополя, каже, що був на всіх ключових матчах «Таврії» і не міг пропустити перший домашній поєдинок на материку.
«Я активний противник окупації Криму, 2014 року в День прапора України я вийшов з прапором і мене затримали представники самооборони, були проблеми з владою, а на День вишиванки вийшов в Армянську в вишиванці, знову затримали. Тиск у Криму відчувається, як у бік кримських татар, так і тих активних українців, хто виступає за єдину Україну і хто стверджує, що Крим ‒ це Україна. Я відчув це і в роботі ‒ був завідувачем відділенням, а змушений стати рядовим лікарем», ‒ розповідає шанувальник «Таврії».
Сьогодні вболівальники клубу з розумінням ставляться до команди, прощають програші, оцінюючи, в якій ситуації опинилися футболісти.
«Я бачу в хлопцях бажання, видно, що вони хочуть працювати, видно, що хлопці прогресують. Всі сподіваються і чекають, що вони стануть колективом і командою», ‒ говорить Олексій Моргун.
«Хлопці тренуються, грають, але ми з ними ще мало знайомі. З’являються улюбленці публіки, наприклад, воротар Ігор Левченко ‒ він витягує іноді всю команду. Радує, що вони підходять до нас після кожної гри, дякують за підтримку. Ну ми розуміємо, що команда формувалася дуже швидко», ‒ зазначає Олег Комуняр.
«На перших іграх я взагалі не розумів, як ми можемо гол забити і хоч очко заробити, коли нам п’ять голів забивали, ми вважали, що зіграли внічию, були задоволені, що хоч не більше. А зараз вже можна сказати: нехай спробують нас обіграти», ‒ з посмішкою говорить і сам тренер команди Сергій Шевченко.
Його теж вболівальники прийняли з розумінням, хоч і була образа за роботу тренера з командою окупантів. Сергій Шевченко два роки залишався в Криму і продовжував співпрацю з «ТСК-Таврія», говорить, що роботи на материку не було, а там обіцяли погасити борги із зарплати.
«Було прикро, що з таким стажем, з досягненнями я не можу знайти роботу, мені натякнули, що можуть погасити хоч якусь частину боргів заробітної плати, ну що у мене, сім’ї немає, чи що?» ‒ каже Шевченко, але визнає, що весь час був на зв’язку з керівництвом материкового клубу і чекав відродження команди.
«Глядачі ходять на азарт, на комбінації, на голи і на перемоги своєї команди»
Тренер визнає, що в нинішній склад гравців набирали за принципом «кого змогли», але якщо будуть «вирішувати проблему», то вже цієї зими почнуть збір команди для другої ліги і двері будуть відкриті для всіх, хто зможе показати себе на потрібному рівні.
«Без підтримки ми не зможемо виконати завдання, а з потужною підтримкою хочемо пройти цей шлях від аматорів до прем’єр-ліги. Цього дуже багато хто хоче, завдання таке звучить і я в це вірю», ‒ ділиться планами Сергій Шевченко.
Сьогоднішня мета, поставлена тренером, звучить так: «до закінчення першого кола своїм результатом і якістю гри дати імпульс керівникам клубу, щоб вони якомога швидше вирішили питання зі спонсорами». А далі задача вирішується: друга, перша і прем’єр-ліги.
