В Україні слабкі й просякнуті корупцією владні інституції, а закони не працюють. Тому всі президенти, зокрема Петро Порошенко, не відмовлялися від спокуси підім’яти під себе якомога більше влади. Це стверджував Радіо Свобода екс-віце-спікер парламенту, колишній віце-прем’єр Микола Томенко. На його думку, команду лідери формували передусім не за професіоналізмом, а за відданістю – «Янукович брав «донецьких», умовно кажучи, а Порошенко – «рошенівських». Також Томенко критично оцінив діяльність не лише президента, а й нинішньої Верховної Ради. Її Томенко вважає «комуністичною» за ефективністю роботи і позбавленою справжньої опозиції.
Олександр Лащенко: Пане Томенко, багато до Вас запитань. А почнемо з Вашого позову до Європейського суду з прав люди з приводу позбавлення Вас мандата народного депутата України. Як ситуація?
– Завершуємо роботу. Складність полягає в тому, що є кілька груп юристів, з якими я зараз працюю. І всі погоджуються з моєю ідеєю, яка зводиться до того, що ми повинні створити прецедент, щоб історію, коли президент… Оскільки президент (я стверджую, оскільки це перевірена інформація від людей, дуже, так би мовити, близьких до президента, до адміністрації президента) дав вказівку створити такий прецедент у тому плані, що якщо людина доволі критично оцінює невиконання передвиборчих обіцянок президента, партії і так далі, значить, її треба покарати, щоб всі решта не діяли в такий спосіб. Це була особиста вимога президента Петра Порошенка забрати у мене мандат і шукати юридичну формулу, як це зробити.
Я не буду зараз казати, хто поховався, хто був на з’їзді і так далі…
– Ви маєте на увазі з’їзд БПП, коли вирішили позбавити мандата не лише Вас, а й Єгора Фірсова?
– Так. Для розуміння просто. Це правляча президентська партія. Був присутній 51 делегат, і були присутні 3-4 депутати майже 150 депутатів. Тобто, фактично починаючи з самого початку, все йшло незаконним, не правовим шляхом.
Але складність полягає в чому? Зараз ми радимося з експертами, по якому шляху нам йти? Чи по шляху апріорі несприйняття європейськими структурами ідеї імперативного мандату? Оскільки маємо висновки Венеційської комісії, Парламентської асамблеї. Чи все ж таки звернути увагу на процедурну частину?
Оскільки ця частина апріорі сто разів порушувалася. Тобто мається на увазі, що на з’їзді взагалі не обговорювалося питання, ніхто не запрошував не мене, ні ЦВК. ЦВК не дало можливості звернутися з апеляцією. На другий день в секретному режимі розглянуло це питання. Верховна Рада взагалі не розглядала його шляхом оголошення. Хоча мусила розглядати і голосувати. І таке інше.
Тому за будь-яких обставин ми таке подання зробимо. Ми ж серйозні люди з Вами і розуміємо, що ЄС не зупинить цю справи і не буде це негайно розглядати. Тобто я розумію, що мова йде про рік-два такого процесу.
Але за будь-яких обставин моя ідея полягає в тому, що я свій мандат вже не поверну. Вкрали так вкрали. Вже будуть наступні вибори – будемо думати. Але я хочу, щоб Петро Порошенко був першим і останнім президентом, який створив прецедент крадіжки мандату за політичні переконання.
Тобто в мене ж не забрали мандат, що я – поганий чоловік, що я щось вкрав, що я не ходжу на засідання. Я не пропустив жодного засідання. У мене найкращий показник сьогодні з найкращих по якості законопроектів, з точки зору того, що я не просто їх реєстрував, а вони й ухвалювалися. Тобто немає як до депутата претензій, до голови Комітету з питань екологічної політики. Немає.
Але є претензії до моєї політичної позиції після того, що я сказав, не тільки я, а й про конституційний процес моя позиція загальновідома, і крайня точка стосувалася бюджету, який ми зараз вигрібаємо усі: і освітяни, і лікарі…
– А у розпал ще цього конфлікту, якщо його так називати, тоді ще голова фракції БПП, нині генпрокурор Юрій Луценко зауважив у «Фейсбук»: «у фракції БПП усі, в тому числі Томенко, і Фірсов мають свободу слова і навіть голосувань», жодних немає питань.
Єдиний крок уникнути процедури позбавлення мандату – будь ласка, заява про повернення до фракції. Ви ж могли повернутися.
Лещенко, Найєм критикують не менше Вас те, що відбувається у БПП.
– У них спеціальна критика. Я не хочу зараз…
Я пам’ятаю, що у свій час, у часи Януковича була така «правильна» опозиція і «неправильна» опозиція. Я завжди був у «неправильній» опозиції. А «правильна» опозиція – це була така, що не можна було чіпати «сім’ю» Януковича і не можна було чіпати Януковича. Ну, був перелік тем, по яких не можна було чіпати. По «Межигір’ю» не можна було чіпати, по сину, так званому «стоматологу» і по інших. А уряд Азарова атакувати – взагалі за щастя. Могли ще вам дати матеріали на якогось міністра, якого треба було вибити, різні угрупування.
І в мене складається враження, що зараз ситуація здебільшого повторюється, що є, наприклад, дозволена критика оточення президента. Ну, нічого страшного – хай борються між собою, ходять до президента. Але є жорсткі, вразливі теми, пов’язані з президентом. Зазвичай не дозволено опозиції критикувати президента. Я ж не критикував оточення. Ну, це ж смішно.
– Ви також «опозицією», яка таким чином зараз критикує, вважаєте Мустафу Найєма і Сергія Лещенка?
– Я не бачу системної критики політики президента. Я бачу критику чи Кононенка, чи Петренка, чи Сидоренка. Друзі, ми що, не розуміємо, що вони здійснюють волю президента?
Тобто я хотів спонукати партію до серйозної розмови. Я думав, що це буде зроблено у який спосіб? Наприклад, на з’їзді партії чи на засіданні Верховної Ради, бо це прецедентна історія, я збирався виступити і сказати, що чому я виходжу. Тому що партія забула про передвиборчу програму – давайте повернемося. Якщо би партія сказала, що вона вибачається, то я повернувся б. Якщо б партія сказала, що так, друзі, вибачте, український народе, ми переглянемо держбюджет і будемо виконувати передвиборчу програму, тоді так. А повернутися, щоб виконувати вказівки з Адміністрації президента, які суперечить програмі, то точно, я краще без мандата побуду.
– Пане Томенко, до речі, вже відбулася процедура передачі позову до Євросуду?
– Ні, ще не подали ми.
– Але збираєтеся?
– Так. Я думаю, що впродовж…
– Не для себе, як Ви стверджуєте, а щоб далі не було таких прецедентів?
– Звичайно.
– Але хіба це є тільки при Порошенкові (якщо він дійсно винен у цій ситуації)? А при Януковичі «тушкування», те, що Клюєв робив (як стверджують його опненти)? Це взагалі був розквіт. Хіба зараз схожа ситуація, на Ваш погляд?
– Є абсолютно інші історії. Коли Ви, наприклад, знаходитеся в опозиційній фракції і за гроші або за бюджетний рядок переходите у владну фракцію, тоді цілком очевидно, що є питання. Хоча ніхто мандати не забирав за цю історію.
До речі, в нас зараз теж багато прецедентів. Подивіться, у фракцію БПП багато людей увійшло з різних фракцій і так далі. Тобто вони ж увійшли, тому що не хочуть бути в опозиції. Ляшко в опозиції зараз…
– Ви вважаєте це «тушкуванням»?
– Звичайно, це класичний варіант («тушкування» ред.).
А коли я з влади йду в опозицію, захищаючи передвиборчу програму і попадаючи, маючи вірогідність атаки на себе, на своїх друзів і на своїх колег, то я вважаю, що це політична позиція. Я ж не посаду взяв і зайшов, і почав хвалити президента. Або на округ гроші не взяв. Я вважаю, що це принципова позиція.
Так, може так бути, що у фракції більшість людей боїться сказати, що партія, президент відійшли від передвиборчих обіцянок, а я не боявся це зробити. І я не жалію, що я це зробив. У всякому разі я чесно можу людям в очі подивитися і сказати: я залишився без мандату, але залишився… Краще втратити мандати, але не втратити совість.
– Потрібен був другий Майдан? Ви як людина і перший Майдан підтримували, і другий Майдан підтримували, і були в уряді Тимошенко – тоді прем’єра…
– На жаль, є проблема, пов’язана з цим. Я думаю, що це не лише українська проблема. У нас загальна проблема, пов’язана з тим, що, звичайно, революційні процеси об’єднують людей за ідеологічним, таким емоційним поривом, а коли справа доходить до влади, все ж таки прагматична складова перемагає.
Все життя боровся з командою Черновецького. Я – голова слідчої комісії. Я передав 35 томів (!) зловживань команди Черновецького. А зараз вийшло, що ніби виглядає, марно боровся з Черновецьким і з Януковичем, тому що при владі значна кількість сегменту команди Януковича і сегменту Черновецького.
Але я думаю, що такі речі марно не проходять, тому що, по-перше, суспільство дуже серйозно змінилося. Це абсолютно очевидно. Якщо вже подумати про якісь речі 10 чи 15 років тому чи навіть 3-4 роки тому, тобто вже реакція суспільства абсолютно інакша.
Тобто маємо позитив лише який? В такому більшому усвідомленні того, що таке українська держава, більшої значимості українських цінностей, в більшій значимості самої держави як інституту. Тобто це відбулося. І це позитив. Абсолютно очевидно. Тобто вже ніхто не дебатує, що треба вшанувати гімн, вшанувати символіку і не ходити у російських стрічках і так далі.
– Такий емоційний підтекст. От 1 вересня, черговий навчальний рік. Якщо йти Києвом, то відразу впадає в око те, що багато не тільки першачків, а старшокласники-дівчата і хлопці у вишиванках. Ніби дрібниця, але це не те, що (грубо вживають дане слово) так звані «вишиватники». Жодним чином! Це справжній прояв патріотизму.
– Однозначно. Тобто це в якісно емоційному стані українське суспільство. Безперечно, відбувся якісний прорив.
На жаль, у владному сенсі і в економічному сенсі маємо, як класик казав, те, що маємо. І тут це помилки і суспільні, і наші. Ну, і війна в тому числі.
– До речі, на Ваш погляд (Ви були ще й політологом, коли Кучма був президентом), відстежували ретельно політичну ситуацію і соціальну в Україні тоді. Що первинне: те, що можновладці і олігархи, які за ними стоять, нав’язують такий порядок денний електорату, чи, навпаки, електорат готовий купуватися за гречку, за порожні обіцянки популістів?
– Я думаю, що це взаємозалежні речі. Тобто сьогодні те, що я називаю олігархічним консенсусом, умовно кажучи, олігархів влади і олігархів поза владою стосовно певної політики. Політика приблизно така, тобто насправді продовжена політика Януковича. Це страшна політика, політика, де фактично соціальна структура суспільства є такою, що абсолютна більшість людей – це бідні люди, середнього класу практично немає, і багаті є люди. Знищення середнього класу – це фактично знищення основи демократичного світу.
Тому що я завжди кажу, що у мене не піднімається рука звинуватити бідну бабусю, яка бере гроші, тому що вона настільки бідна. Чи студент бідний. Тому що на цих довиборах у Києві реально купували студентів, давали їм гроші. Але я знаю багатьох студентів, в яких умовах вони живуть.
Тобто виглядає таким чином, що олігархія нова така під егідою… Зараз навіть добрий аргумент, що якщо ви проти оптимізації, скорочення соціальних речей, значить, ви за Путіна, підіграєте Росії. Це унікальна історія, коли влада захищається Путіним! От вже третій рік вона захищається. Я теж у непростій ситуації, я думаю, що сказати, а що не сказати. Бо ще зроблять мене ворогом Путіна, що він мені «лічно» дзвонить, що я критикую ті чи інші проекти.
Але те, що більше, ніж 70% громадян себе називають бідними, я вважаю це найбільшим злом, яке зробила влада. Тому що все решта можна виправити. А от такі соціальні речі дуже складні. А бідні люди – у них проблема виживання. Вони не думають категоріями, що буде через 10 років, 15 років. Їм треба це сьогодні, завтра зробити. І тому влада може завжди маніпулювати бідністю людей. Я вважаю це зараз найбільшою проблемою.
І коли мені говорять, що найбільше розчарування, що там Порошенко і команда, то мені здається найбільша їхня біда – це патологічна якась, як з’ясувалося, жадібність. Не можна аж так багато хотіти від влади, вкладати все у свій бізнес і так далі.
І цей злий жарт зіграла ця патологічна жадібність у тих людей, які сьогодні прийшли до влади. Я думаю, що це от призводить до отакого фантастичного падіння довіри до влади загалом. Тобто, з одного боку, було фантастичне піднесення, підйом. І сьогодні, подивіться, страшні цифри, які я прочитав. Мене менше цікавить довіра до президента. Хоча вона суттєво впала. А страшною цифрою я називаю загальну суму людей, які за певних обставин готові залишити країну і виїхати в іншу країну. Коли 65% говорять про це…
До речі, за Януковича цифра людей, яка казала, що це наша держава – ми будемо тут жити, була 58%. 58% – це ті, хто хотів залишитися за будь-яких умов. Зараз ті, які кажуть, що ми за будь-яких обставин будемо на своїй рідній землі, є 28%! Тобто кожен третій чоловік. Ну, я розумію, що і війна, і…
– А це які соціологи проводили?
– Це ТНС проводила. Я довіряю цій компанії. Це західна компанія, яка працює з нашими соціологами. Я не раз бачив це дослідження.
От, мені здається, з одного боку, ми кажемо з Вами про піднесення і патріотизм, а іншого боку, влада все робить, щоб розумних, успішних… Закордон же ж бомжі, алкоголіки і так далі не йдуть. Реально закордон їдуть розумні люди.
– Нинішній владі, як і попередній, вигідно, щоб було багато незаможних людей, тоді легше від них гречкою відкуповуватися, маніпулювати. Правильно?
– Однозначно. Так.
– Ви зараз різко критикуєте Петра Порошенка. Ви ж особисто знаєте політикум, багатьох особисто. Ту ж Юлію Тимошенко. Не здається Вам, що, можливо, за всі ці 25 років незалежності, чималий термін, власне, інших українських політиків в Україні й не було, на найвищому рівні, починаючи з Кравчука, який зараз розказує, як він «любив Україну», як він її нібито з 1991 року вже почав піднімати. Та ж Тимошенко. Про Януковича я й мовчу. Леонід Данилович. І так далі.
– Я, можливо, ще у ті часи своєї наукової кар’єри, не політичної кар’єри завжди говорив про те, що я якби інституційний чоловік. І, може, найбільшим своїм мінусом бачу те, що мені не вдалося у мізки цих політиків, як Ви кажете, хоча по відношенню до Кучми я був в опозиції, по відношенню до Януковича – звичайно, в опозиції, з Тимошенко я співпрацював, не вдалося переконати в необхідності інституційних змін в країні, щоб ми не людей підбирали, а працювали інститути. Ви не попадаєте – вас поміняли. Нічого страшного дня країни немає.
Тобто, на жаль, у нас настільки персоніфікована політика і настільки не вибудована система інституційної побудови суспільства, що виходить, що дуже багато залежить від людини. А ця людина, якщо не здатна або не хоче, або не має політичної волі, то все ламається. І вона на виборах йде з хорошими обіцянками, а потім ситуація провалюється. Тому що Янукович брав «донецьких», умовно кажучи, а Порошенко – «рошенівських».
– Лояльність понад усе?
– Так. Тому нічого не змінилося. Очевидно, нам треба, і експертам, і громадянському суспільству, більше говорити про інституційні речі. Тобто ми повинні розуміти… От нам кажуть, що Верховна Рада, її повноваження. Ми не повинні ні на йоту відступити, не забрати повноваження. Зараз реально, щоб Ви розуміли, чистий комуністичний парламент.
– Комуністичний? Чому?
– Тому що при комуністичних часах люди приїжджали… Їм, правда, продпайки давали, депутатам.
– «Одобрям»?
– Так. Вони проголосували і розійшлися. Вони ж системно не працювали.
На сьогодні я пропоную з тими повноваженнями, як працює парламент… От зараз два місяці парламенту теж не було, як Ви знаєте. Але вони отримували зарплату, там на оздоровлення, допомогу, щоб не помирати з голоду. Значить, тоді треба перевести це, щоб вони або на громадських засадах працювали – вони ж не працюють як професійні депутати, або тоді зробити парламент… По-перше, я думаю, що вже назріло питання реформації. Я думаю, що 300 – максимальна кількість для депутатів.
– А не 450. Хоча зараз менше з окупованою частиною Донбасу.
– Так, 421 десь зараз. Але 300 – це максимальна кількість. Можна, що менше. І друге – це професійна робота. Тобто це не бізнесмени прикрилися депутатською недоторканністю, яку, до речі… Уже 20 років боремося – час вже й або обмежити, або зняти. І тоді є логіка є. Якщо немає депутатської недоторканності за вашу бізнесову діяльність, чому вам туди йти? Ви ж не будете покидати свій бізнес. Немає сенсу. Партійному чиновнику, помічнику чи раднику депутат, якщо треба працювати системно в комітеті, то теж немає сенсу йти.
Тоді стає професійний парламент, тоді люди розуміють. Не так, як з бюджетом…Ще що мене найбільше? Нам роздали бюджет – його ж ніхто не читав вночі. Коли я виступи і сказав: друзі, давайте хоч почитаємо, ще два дні попрацюємо. Сказали: ні, ми за кордоном, вже літаки замовлені, треба летіти. І так далі. Проблема в тому, що функціонально працюючий парламент, коли ви попадаєте, то ви або нормальний депутат, або система вас викине.
А зараз вийшло так, що оскільки президент має серйозний вплив і на більшість парламенту, і на уряд, парламент взагалі як непотрібна структура.. Днями уряд прийняв рішення, наприклад, про нові об’єкти для приватизації, 32 об’єкти, то вони взагалі навіть у парламенті в комітеті не розглядалися. Уявіть собі, щоб 10 років назад, щоб гіганти української промисловості – уряд прийняв рішення їх приватизувати без парламенту.
– Може, після канікул розглянуть?
– Рішення вже прийняте. Я звернувся до депутатів хоча би, щоб на комітеті розглянути: чому саме ці об’єкти, які умови приватизації і так далі? Завжди це було прерогативою парламентської діяльності, визначати яким буде.
Дивіться бюджет. Скажіть мені, коли, ну не в кризових ситуаціях, таких військових, я розумію і так далі, бо зараз хоч відносне затишшя, щоб навіть не бюджет, а бюджетна резолюція ще не потрапила і не була предметом дискусії? Ще ніхто не бачив бюджетної резолюції. А ми вже з вами у вересні живемо. Тобто виходить таким чином, що парламентського контролю в принципі не існує.
– Пане Томенко, Ви сказали, що не можна виправдовувати війною, хоча це головний чинник, найбільш трагічний поки що для України, але не можна Путіним виправдовувати свою корупцію, хаос і так далі.
Але ж погодьтеся, хіба в України є ресурси і час стати Ізраїлем, державою, яка десятиліттями веде війну і при цьому залишається демократичною? Можливо, зараз Україні потрібна сильна влада?
– Україні потрібна чесна, професійна і українська влада. Це найважливіше. Бо я не розумію, що таке сильна. Такі повноваження, які сьогодні має президент, не мав жоден президент за всі часи. Навіть Кучма не мав.
– А Янукович?
– Янукович, очевидно, мав після відміни Конституції. Так, мав. Така сама історія. Хоча я Вам скажу, що в парламенті була набагато сильніша опозиція. Сьогодні в Порошенка немає опозиції. Що, «Опоблок» – це опозиція? Ну, не смішіть мене.
– Чому? Тоді Чечетов із «красотою гри»…. Пам’ятаємо, як він.
– Я розумію… Ні! Я маю на увазі, що так, але все рівно ми і зривали засідання, ми блокували, ми не допускали таких поршень регламенту, які зараз. Ну, друзі, не було таких порушень регламенту за Януковича, як зараз порушення регламенту. Ніколи у нас не було 15 сигнальних голосувань за принципові законопроекти. Сигнальне голосування взагалі ніколи не використовувалося в часи Януковича.
Тобто, мені здається, що бракує все ж таки не сили, а бракує професійності. І найбільша, можливо, проблема, про яку я не сказав, то якщо за Януковича я це називав «політикою одного дня», країна жила, як країна одного дня, а зараз – «країна однієї ночі». В Адміністрації президента вночі приймаються якісь рішення, а потім зреалізовується. А на ранок сидять і думають: що далі зробити? Тобто ми не маємо як країна стратегії бодай кількох років вперед.
Чому проблема економіки? Та тому що вся економічна модель збудована на тому, як взяти черговий кредит. Я прочитав, що ми є третьою країною у світі чи в Європі по продажу зерна і так далі. Ура! Та це трагедія!
– Чому?
– Та тому, що ми поодинока…
– Ви ж самі пропонували, що агрофахівці мають бути на перших ролях.
– Але ми вже у 21 столітті. Ми повинні продавати готову продукцію. Ми продаємо сировину. Ми – країна сировини. Ми продаємо ліс, ми продаємо метал, ми продаємо зерно. Чому нам не зробити нормальні заводи і працевлаштувати людей?
– Є кошти на нормальні заводи, коли треба кошти на оборону стільки витрачати?
– Є. Все є. Я Вам називаю. От перша цифра. Називають, що 4 мільярди доларів. Значить, це 4 мільярди доларів уряд не спромігся за останній рік… Це не кредити, це гранти і міжнародно-технічна допомога. Боротьба між структурами, хто буде освоювати.
– Це було отримано?
– Могло бути отримано. Тобто вам дали, але ви повинні під це запропонувати проекти.
– А де ж вони ділися?
– Не використані. Їх заберуть назад.
Тобто для прикладу. От малий і середній бізнес, який нікому не треба. От вони давали як нульові кредити під проекти для малого і середнього бізнесу. Поки уряд з НБУ боровся, хто буде оператором, в кінці кінців ці гроші зайшли у НБУ, а потім ще кудись і сказали: беріть кредити, але вже під 8% чи скількись відсотків. Всі від цього відмовилися.
І таких кредитів! На енергозбереження, на депресивні регіони, наприклад, на вікна чи двері під енергозбереження. Але просто Мінекономіки хоче контролювати, Мінфін хоче контролювати. В кінці кінців європейці говорять: та йдіть ви займайтеся…
– А скільки ще у європейців, взагалі в Заходу вистачить терпіння оце спостерігати в Україні?
– Мені здається, що закінчується терпіння. Тому що історія з безвізом – це ж ми розповідаємо, що е-декларування і так далі…
– Так запустили вже у повному режимі з 1 вересня?
– Повірте мені, мої спілкування у тому числі показують, що це формальна історія. Стратегічна історія полягає в тому, що взагалі велике розчарування в тому, що Україна робить. Це не просто закон прийняти, це треба жити по-європейськи, щоб працювала система загальна. Ну, ми можемо ще один закон прийняти. Але, по-перше, 90% законів не виконується.
Те, що сьогодні не лише друзі Путіна і Медведчука, а європейці говорять про те, що, друзі, ви може вдвох ведіть переговори між Україною і Росією. Це теж серйозний симптом, що європейці втомилися бути посередниками і нам допомагати. Тому що я завжди казав, що перемогти Путіна і Росію можна, лише створивши велику потугу – самостійну українську державу, де буде власна економіка, не сировинний придаток, і де не буде корупції. Отоді ми точно переможемо.
Бо, при всій повазі, у німців свої проблеми, у французів – свої. Слава Богу, що вони і так нас підтримують віру у можливості. Але хотілося би більше. Але, крім нас, нас ніхто не захистить.
Тому, коли я кажу, що відсутність стратегії – це ключова проблема, тобто ми мусили б розписати і сказати: дивіться, ми вийдемо вже на економічний ріст. Ну, як ми можемо на економічний? Не кредитами ж на економічний ріст. Тільки власною економікою.
Те, що ми говорили по аграрній справі, і так далі, то однозначно. Ми поробили п’ять агрохолдингів, які збагачуються, які мільярдери, які по 3 копійки платять селянам, а зерно вивозять, сировину і так далі. Ми повинні сказати: друзі, це не бізнес! Бізнес – це коли ви будете створювати. Робіть крупи, робіть хоча би напівготову продукцію і так далі та конкуруйте на ринку. Є ринки сьогодні продовольчі. Є арабські, є африканські, і азійські. Не тільки європейські. Якщо на європейських обмеження.
Так само, як і деревообробка, будівельна інфраструктура. От коли я по лісу приймав цей законопроект, то у нас був ще один законопроект – обмежити вивезення металу. Ми метал просто вивозимо і за копійки віддамо, а потім купуємо готову продукцію. Ми що, нездатні з металу робити продукцію? І так далі.
– Ви вважаєте, що здатні?
– Я вважаю, що здатні. Абсолютно! Якщо є розуміння пріоритетів і розуміння, куди ми інвестуємо, не всі галузі…
– Пане Томенко, Ви ще і до Майдану постійно пропагували, і зараз, наскільки я розумію, чудеса України – родзинки, яких у державі безліч. Природні, історичні й так далі. Коли Україна стане чудом вже і з політичної точки зору? Чи вона так і залишиться політичним лузером із корупцією, олігархами ще на 25 років, на 50…?
– Ну, бачите, я вже сказав, що я в тій категорії 28%, які і не збираються виїжджати з України. Аби я не вірив, що ми станемо країною, якою можна гордитися, то я вже, напевне, давно перебрався б. І приводів у мене було багато.
Я продовжую пропагувати Україну. Ми зараз на п’ятому етапі акції вибираємо найкрасивіші історичні міста та містечка. Днями ми будемо в Хусті на Закарпатті. Трошки пізніше у Сатані Хмельницької області. Нещодавно були у Жовкві Львівської області. І так всю країну пропагуємо і…
– І ця держава має не тільки чарівну природу, мову, чарівних дівчат, але й потенціал жити чесно, Ви вважаєте? Нормально, за законом?
– Я думаю, що така чудесна Україна може бути.
Я, більше того, скажу (завершимо на цьому), мене інколи запитують про ідеологічні речі, я кажу: я останнім часом став страшний антикомуніст. Питають: чому антикомуніст? Тому що комуністи казали про те, що комунізм і хороше життя буде і при ньому будуть жити діти чи онуки. Я кажу, що я не хочу такої доктрини. Я не хочу, щоб діти жили при великій, щасливій, чудесній Україні, я сам хочу ще пожити в чудесній Україні.
УСІ НАЗВАНІ МИКОЛОЮ ТОМЕНКОМ ПОЛІТИКИ МАЮТЬ ПРАВО ВІДПОВІСТИ НА ЙОГО ТВЕРДЖЕННЯ В ЕФІРІ, НА САЙТІ РАДІО СВОБОДА
На Радіо Свобода – з березня 2005 року. До того працював три роки на Громадському радіо. Народився 1969 року в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
