Одним з найцінніших скарбів півдня України є орнаментальні панно, що прикрашають кожний будинок кварталів по вулицях старої частини міста Нова Каховка.
Це надає місту своєрідності, унікальності і безумовно ставить його в ряд пам’яток національного значення.
Всі панно – це роботи художника Григора Довженка, які виконані в техніці різьблення по сирому тиньку. Зараз новокаховчани з любов’ю їх називають «кам’яні вишиванки Довженка».
Самобутня «школа українських монументалістів» – культурне явище світового рівня, створена в грудні 1917 року самовідданою працею Михайла Бойчука , але в роки репресій вона перестала існувати. Головною метою педагогічної системи М. Бойчука було виховання національного художника нового типу з синтетичним мисленням, здатного осягнути нові естетичні цінності й піднести українське мистецтво до світового рівня. В 30-х роках на вже потужну, знану, міцну школу Бойчука починаються наклепи, їх таврують за формалізм, націоналізм, буржуазні погляди, звинувачують в шпигунстві, розпаленні класової ворожнечі, і в 1937 році як ворогів народу розстрілюють самого Бойчука, трьох його найближчих учнів-соратників та дружину Софію. Решта учнів підпадають під тиск, арешти; твори школи – численні монументальні розписи по всій Україні, станкові роботи, декоративно-прикладні вироби, все – до ескізів – знищується, збивається, палиться.
Григір Довженко приєднується до бойчукістів у 1925. Часи тиску й репресій переживає тяжко. По війні повертається з Таджикистану до Києва і починає працювати при Академії архітектури . Він стає автором винаходу різьблення по сирому тиньку з розписами.
В 40-50-ті роки художник багато працює у різних містах України . Але найбільш масштабною є його робота саме у Новій Каховці, тут він розробляє панно для фризу, люнетів, фронтону Палацу культури, оздоблює сцену Літнього театру, та розробляє й власноруч виконує разом із М. Катерногою більше 50 неповторних орнаментальних панно для фасадів двоповерхових житлових будинків.
Під час роботи у Новій Каховці, коли навіть згадувати про «бойчукізм» було заборонено, на хвилі духовного піднесення й могутньої підтримки збоку Олександра Довженка та академіків архітектури, співпрацюючи з архітектором Мусієм Катерногою, Григору Довженко вдається неможливе – втілити настанови українських монументалістів, не дати досвіду й напрацюванням бойчукістів канути в небуття, продовжити традиції несправедливо задушеної школи.
Треба зазначити, що робота Довженка не була зрозуміла і оцінена в повній мірі на той час – ії критикували, вважали за непотрібне «вицяцьковування», марну трату сил; в статтях, присвячених Новій Каховці, що вийшли після 1955р., саме Довженкові дістається за «надмірності». Але попри все він зміг донести засади школи – цілісність й ритмічна рівновага композиції, обміркована схематизація, простота, культура лінії, форми. Ліричність як національна традиція українського мистецтва. Стилізовані фігури, переплетені візерунки з птахами й рослинами – ритм, що виражає піднесено-радісне сприйняття життя, ідею духовного відродження.
Отже сьогодні весь цей скарб прикрашає Нову Каховку і є шедевром Півдня України.
