ridna.ua
Віталій АНДРЄЄВ, доктор історичних наук, професор Херсонського державного університету:
— Що поганого? Війна не закінчується, гинуть люди, реформ немає, корупція процвітає, більшість українців перебуває на межі виживання. Хіба цього недостатньо?
Які відповіді дасть Україна на поставлені перед нею виклики, залежить від економічних, політичних, національних, духовно-культурних та міжнародних факторів. Але величезну роль мають відіграти й історична пам’ять, самопізнання, які формують громадянську та національну самосвідомість. Людина без високої самосвідомості не має й високої мети та енергії волевиявлення, а нації з народів перетворюються в населення і постають не творцями власної долі, а лише знаряддям чужих інтересів. У зв’язку з цим сьогодні особливої ваги набувають уроки історії та професія історика.
На роботі мене непокоїть ставлення до історичної освіти, усвідомлення її важливості, мети та завдань в сучасних умовах, до істориків, яких поставлено на грань виживання. Наприклад, усі викладачі нашої кафедри працюють не на повну ставку. А один молодий кандидат історичних наук навіть вимушений фізично працювати вночі у хлібопекарні!
Взагалі непокоїть байдужість до історичного знання та досвіду. Іноді здається, що зараз ми живемо у часи раннього Середньовіччя. Майже всі надбання античної цивілізації втрачено й повсюди панує незнищенна дикість. Практично нікого не турбує мудрість, спрага до знань і ніхто вже не шукає Істину. Людей поглинули пошуки прожитку та збагачення. Утім, у далекі середні віки спадок античності було збережено ченцями, людьми, яких сьогодні ми б назвали істориками, у церквах та монастирях. Почерпнуті у творах грецьких та римських авторів уроки гуманізму забезпечили «зв’язок часів», тяглість традиції й «вибухнули» в епоху Відродження, заклавши фундамент сучасної європейської цивілізації. Історик, який у наш час сумлінно працює над збереженням і збільшенням знань про минуле, нагадує мені середньовічного бенедектинського монаха, який, проводячи майже все своє життя у монастирських бібліотеках, самовіддано служив Мудрості у «темні віки», хоча, можливо, тоді це здавалося нікому не потрібним.
Радують мене мої студенти, аспіранти та учні, серед яких уже чимало кандидатів наук, доцентів та чудових викладачів. Радує моя сім’я. Мій син, який виріс і став освіченою людиною, цікавою, самодостатньою особистістю, справжнім громадянином України і патріотом. Радує й те, що він є професіоналом та вміє заробляти гроші. Радує, що в нього такі ж як і він друзі. Це нове покоління нової України. Отже — є надія на майбутнє!
Олександра ЧЕБУКIНА, прес-офіцер Управління патрульної поліції Херсона:
— Найбільш вражаючим особисто для мене став стрімкий розвиток подій у житті. З тими, хто впевнений, що пізно щось змінювати і змінюватись самому, можу посперечатись. Маючи дві вищі освіти, я круто змінила своє життя. Мої близькі були у шоці. Але це був виважений і обдуманий крок. Згадую, як писала заяву на вступ до патрульної поліції, як тремтіли руки. Присягали на вірність українському народові — гордість брала. Не буду розповідати про важливість підтримки мешканців міста. Думаю, це і так зрозуміло, вона нам дуже потрібна, бо ми працюємо для людей і хочеться бачити, що тобі довіряють, що тебе кличуть на допомогу. Чотири місяці роботи патрульної поліції пролетіли як один день. Але і досі, коли бачу патрульних, які щодня приходять на зміну, сідають у службове авто, їдуть охороняти спокій нашого міста, відчуваю, що все таки недаремно пішла у поліцію, як і ті триста патрульних, які ще у лютому зголосилися «…з гідністю нести високе звання поліцейського».
Аліса ВОЙТЕНКО, юрист:
— За рік відбулося чимало позитивних подій і у Херсоні. Однозначно порадувала активізація мешканців міста у напрямку підвищення його туристичної привабливості. Місцеві архітектори і дизайнери взялися за впровадження дизайн-коду міста, організували регулярні кінопокази open air у центральному парку. Успішно пройшов черговий фестиваль вуличної їжі Тишо-Тишо фест та театральний фестиваль Мельпомена Таврії, який цього року приймав велику кількість іноземних труп. До речі, моя сім’я також долучилася до цього — ми приймали у себе кінокритика з Вільнюса, яка приїхала в Херсон разом з литовським любительським театром на Мельпомену. Вважаю, що такі заходи і неформальне спілкування є позитивною тенденцією для налагодження міжнародного партнерства та дружніх зв’язків із Європою. Утім, і в діжці меду є ложка дьогтю. Як юрист, я звертаю увагу на роботу місцевої влади. Неприємним фактором і для мене, і, гадаю, для мешканців Херсона є хаос, який панує в місцевих радах після виборів. Адже поки новообрані депутати ділять портфелі та з’ясовують стосунки, страждають прості херсонці, а це є неприпустимим. Сподіваюся, що вони перейдуть від слів до справи і почнуть працювати на благо міста.
Катерина НIКIТЕНКО, кандидат економічних наук, доцент Херсонського державного аграрного університету:
— Останні два тижні для мене передусім пов’язані із закінченням навчального року. Студенти готуються до сесії, викладачі — до нового навчального року. Є переживання, пов’язані зі вступною кампанією, але, гадаю, нашому навчальному закладу вдасться гідно конкурувати, перш за все завдяки новим спеціальностям. В цьому році до перемог і хвилювань додалося закінчення шкільного навчального року, адже мій син закінчив перший клас. Тож до першочергових завдань на літо ми записали його відпочинок та оздоровлення.
