фото: otoko-nayami.club
Майже кожного дня дитина зустрічається з незнайомими і підозрілими об’єктами, які можуть її лякати. Гучний звук, темна кімната, павук на стелі. Зустрічаючись зі своїми страхами, дитина може стати сміливішою, впевненішою, чи, навпаки, наляканою і полохливою. Усе залежить від того, як батьки допоможуть їй цей страх пережити.
1. Не можна применшувати або знецінювати страх дитини.
«Тут нема чого боятися, подумаєш, якийсь жук!» – послання такого типу переконує дитину в тому, що її почуття неправильні, недоречні, а отже, з нею щось не так. Це створює напруженість і тривогу. Краще визнати той факт, що дитина злякалася і поговорити про її почуття. Це допоможе їй швидше звикнути до незнайомого і страшного об’єкту, і страх поступово зникне.
2. Не можна переконувати дитину.
«Мамо, цей собака злий! Я його боюся!» Часом так хочеться швидко переконати дитину: «Ну чого ти! Собака добрий! А ти великий та сміливий, і зовсім не боїшся, правда?» У цьому випадку дитина може розгубитися. З одного боку вона відчуває страх, а з іншого – впевненість у тому, що мама краще знає. Можливо, зараз малюку вдасться побороти своє почуття, але пригнічений страх повертається з подвійною силою.
3. Не можна закликати до мужності.
«Ти ж чоловік! Води він боїться! Іди купайся і не будеш боятися!». Іноді батьки залишають дитину в темній кімнаті, щоб побороти страх темряви (до речі, цілком природний для денних ссавців). Тоді страх може перерости у жах, адже найближчі люди замість того, щоб захистити, зраджують. А отже, допомоги немає звідки чекати, довіряти нікому не можна. Більш того, це навіть небезпечно.
4. Не можна проявляти агресію.
Перелякана дитина потребує підтримки, розуміння. А якщо батьки в такий момент самі поводяться агресивно – кричать, штовхають, смикають за руку – дитина переживає подвійний страх. На рівні інстинкту їй хочеться втекти геть від страшного, а отже, небезпечного об’єкта. Така дилема поставить у глухий кут навіть дорослу людині, а в дитячому мозку це викликає буквально «коротке замикання».
5. Не можна прирівнювати страх до примхи.
Дитина не може регулювати свій страх вольовим зусиллям. Тому не можна розглядати дитячий страх як форму капризу. Для дитини її переживання – реальність.
6. Не можна карати дитину за страх.
Покарання завжди викликає страх. Страх помножений на ще один страх навряд чи навчить дитину мужності. Мужність народжується зсередини як здатність визнати, прожити свій страх і діяти в ситуації свідомо, а не під впливом чужого вольового впливу.
7. Не можна ізолювати об’єкт страху із життя дитини.
Бажання повністю захистити дитину від страхів – ще одна помилка. Часом дорослі намагаються уникати будь-яких ситуацій, коли дитина може зустрітися з об’єктами, що її лякають. Усе-таки варто дозволяти дитині зустрічати з тим, чого вона боїться. Та обов’язково за підтримки турботливого і спокійного дорослого, який озвучить усе, що відбувається. Приблизно так: «Я бачу, що ти боїшся підходити до цього великого собаки! Він справді величезний і дуже сильний порівняно з тобою. Але ми можемо роздивитися його звідси, з безпечної відстані. Давай постежимо. Може, він і не злий? Бачиш, виляє хвостом – значить вітається! Так, він дуже голосно гавкнув! Я теж здригнулася від несподіванки! У нього дуже сильний голос! Може, він каже «здрастуйте» або кличе своїх друзів погратися!»
Кожен епізод страху, з яким зустрічається дитина, може допомогти їй повірити в себе, стати сміливішою, навчитися довіряти вам і навколишньому світу, але тільки якщо ви точно знаєте, як допомогти їй пройти цей досвід.
За матеріалами SuperKids Tips.
