Новий, вже усталений і модний український тренд не лише так званої політичної еліти, а і серед активного соціального та експертного середовища – пошук іноземців, які врятують нашу державу. Про це народний депутат Микола Томенко написав у своєму блозі на Обозревателе.
Остання “ідея фікс” – треба не лише шукати іноземців на посади міністрів, а треба знайти іноземця і на посаду прем’єр-міністра! Якщо виходити з цієї логіки, то, очевидно, можна спростити задачу і, наприклад, зробити іноземця прем’єром, а на посадах міністрів і важливих посадовців затвердити референтів-перекладачів з англійської мови, які будуть отримувати прямі інструкції з МВФ та інших “братських” структур і реалізовувати їх на практиці. По-перше, в них не буде політичних амбіцій, а по-друге, вони взагалі не будуть дебатувати, що і як робити…
Мода на національне самоприниження захопила не лише політичний клас, а й інтелектуальну еліту. Так, наприклад, сьогодні модно вимагати від держави Шевченківську премію тому, хто за кордоном зробив кар’єру на акцентах недоліків та доведенні провінційності Шевченка. Або – знайти новий “креативний” фільм про те, що в Україні самі наркомани і повії, та висунути його на чергову міжнародну премію.
Одним словом, трагедія і парадокс сьогоднішньої України полягає в тому, що на Майдані гідності вдалося піднести рівень національної гідності і поваги до України та її народу на найвищий щабель, про що продовжують говорити у всьому світі. Але в самій Україні за два роки після Майдану цей рівень національної гідності катастрофічно знизився.
Звісно, можна у цьому звинуватити лише владу, яка не просто розчарувала, а – шокувала своєю непрофесійністю, корпоративність та корупційністю.
Але, напевне, треба і запитати і у суспільства: невже у ХХІ столітті українська нація неспроможна самостійно навести лад у своїй державі та перетворити її на країну успішних людей, якою би ми гордилися і поважали?!
