ФОТО KHERSONCITY.AT.UA
Костянтин КАПОШИЛІН, юрист, викладач:
— Останні роки буремного політичного та громадського життя призвели до відчуття психологічної та фізичної втоми, а відповідно до перегляду життєвих цінностей та орієнтирів. Переглядаючи щодня стрічку новин в соцмережах, став спостерігати, як люди поринають у безглузді розмови про соціальні процеси, які відбуваються у нашій державі. Здалося, більшість українців підсідають на політику, як на наркотик, і вже не можуть жити без щоденних постів на тему «зрада/перемога». Я так само колись долучався до цих розмов, поки не відчув усю їх нікчемність та марнотратство. 2015 рік став часом усвідомлення, що слово повинно приносити користь, а не бути пустим відлунням в Інтернеті. З цим усвідомленням вийшла моя перша книжка «Вежа» про захисників Донецького аеропорту. Хоча мені не вдалося поширити книжку на широкий загал, я принаймні зміг відчути своє покликання. Маючи диплом юриста та десять років стажу за фахом, я став відчувати втрату актуальності цієї професії для України. Юристів вкрай багато, вони, як правило, не створюють робочі місця, не платять багато податків до бюджету, не створюють речей, які б могли дійсно приносити користь для суспільства. Принаймні таке відчуття я отримав за останні місяці. Своїм студентам-правникам я якось сказав, що їхня майбутня робота повинна бути направлена на те, щоб згодом люди взагалі не потребували послуг юриста. Сподіваюсь, що цей час скоро прийде. А поки, крім написання книжок, намагаючись відчувати дух часу, я став цікавитись точними науками, зокрема програмуванням та альтернативними джерелами енергії. За цими знаннями — майбутнє нашої країни та наших дітей. Час невпинно йде, не варто гаяти його на щось порожнє, особливо в такий скрутний для нашої країни період.
Елеонора ГУСЬКОВА, тележурналістка:
— У перші дні січня, коли більшість моїх колег відпочивали, я вирішила трохи попрацювати. Тим паче, була добра нагода. Після довготривалої перерви у Херсоні відновив свої Різдвяні зустрічі відомий композитор і скрипаль Олександр Гоноболін. Родзинкою заходу було те, що концертну програму заслужений артист України виконував вже зі своїм сином, молодим і талановитим музикантом Даниїлом. Під час вечору мали відбутися кілька прем’єр, зокрема і «Метаморфози» — твору, що наприкінці минулого року здобув перемогу у двох міжнародних конкурсах: в німецькому Мангеймі та американському Нью-Йорку. Вхід на концерт був вільним і очікувалося, що зала буде забита вщент. Дійсно, вільних місць не було. Зустрітися з місцевим Штраусом, адже саме так охрестили Олександра Гоноболіна у нашому Херсоні, прийшло чимало друзів, шанувальників. Саме в них я і вирішила записати інтерв’ю перед концертом. Та приблизно перші десять моїх ввічливих пропозицій були відхилені. Я розчарувалася. Ні, я була шокована! За багато років роботи на телебаченні вперше зустріла таке небажання спілкуватися. В мене навіть думка промайнула: «Може, завершити робочий день і йти готуватися до Різдва?». Опанувавши себе, спробувала ще раз. На щастя, знайшлося кілька глядачів, відкритих до розмови. Проте ситуація мене сильно здивувала і не давала спокою усю ніч. Я думала про людей. Так, я розумію, що не всі можуть говорити на камеру чи не бажають публічності. Можна знайти чимало причин, та мені здається, що проблема не в цьому. Ми просто стали скупими на добрі слова! Ми з легкістю поставимо «лайк», відправимо смайлик, зробимо репост, аніж знайдемо сили відкрити серце, щоб сказати добре слово. Чи то життя настрашило нас, чи то ми просто стали лінивими, але ми боїмося бути відкритими. Ми економимо на всьому, навіть на словах. Тому я дуже хочу, щоб у такий нелегкий для України час, ми були щедрими на слова вдячності один одному, ділилися компліментами, посмішками, жартами, обіймами. Як пише Ліна Костенко: «Люди, будьте взаємно ввічливі…». Тому, давайте 2016 рік, якого так бояться, бо високосний, оголосимо роком ввічливості та любові. Адже ці тренди ніколи не виходять з моди.
Євген МАТКОВСЬКИЙ, депутат Херсонської міської ради:
— Останнім часом все більше засмучуюсь, коли дізнаюсь, що мої друзі, побратими чи просто знайомі стають політичними в’язнями. Зараз прослідковується погана тенденція: все більше патріотів по надуманим кримінальним справам опиняються за гратами, а люди, які причетні до сепаратизму чи розколу країни, залишаються на волі. Але коли титанічними зусиллями і пресингом вулиці вдається їх звільнити, то відчуваєш маленьку перемогу справедливості і добра над злом правоохоронної системи.
Якщо говорити про свої плани на 2016 рік, то хочеться відкрити якусь маленьку сімейну справу. Також у планах є подорожі, хочу відвідати мальовничі куточки нашої чудової країни. Але передусім хочеться, щоб швидше закінчилася війна й наші друзі, знайомі та рідні повернулись додому цілі та з перемогою!
Павло БІЛЕЦЬКИЙ, керівник Центру туризму і пригод ХерсON:
– Останні роки, і 2015-й особливо – це гримуча суміш результатів і змін у житті. Починаючи від рішучого злиття двох сердець (весілля з чарівною і коханою жінкою) до активного росту проектів. Наприклад, команда ХерсоON виросла за 2 роки на 500% (з 3 до 15 осіб). У 2015 відчув в дії синергію. Це воістину магія: ти генеруєш ідею, її підхоплюють, доповнюють, допомагають ліпити, а потім і реалізовувати. Чи можна за місяць зробити найбільший фестиваль в місті? Можна, якщо є команда і ви працюєте в синергії. Це не вимотує, а навпаки дає ще більше сил та ідей. Навіть Київ, Одеса та Львів здивувались, як можна за такий короткий час зробити так багато. Ще навесні ми говорили, що добре б створити єдину структуру між владою, бізнесом та громадськістю для роботи з туризмом, і ось місяць як все працює, все об’єднується… 2015-й рік можна порівняти з початком генерального прибирання. Ми змахуємо пил з давно залежаних речей… попереду повне наведення порядку і запрошення гостей до нас додому, до нас – у Херсон. У 2015-му отримали цікавий досвід «депутатства», участі у міжнародній туристичній виставці, розпочали співпрацю з цікавими компаніями і людьми. Здорово, коли є можливість працювати з найкращими.
Що попереду? Попереду – розвиток. Розвиток відносин, успіхів, проектів, міста, країни. Звичайно, були і печалі, але нехай вони будуть у минулому і ніколи не повертаються.
