ridna.ua
Дмитро ВОРОНОВ, новообраний міський голова м. Цюрупинська:
— Щиро радію, що 25 жовтня жителі мого міста зробили інший вибір. Сьогодні депутатами міської ради стали багато гідних та принципових людей, які не заплямовані корупційними схемами, не були в минулому працівниками владної системи, людей, які реальними справами проявили свою громадянську позицію. У сумі все це дає велику надію на реальні зміни в нашому суспільстві. За такої ситуації особисто для мене найстрашніше брати на себе відповідальність, а потім не виправдати сподівань пересічних українців. Після виборів у них знову з’явилася віра в те, що все може бути по-новому. Ми вирішили не чекати Президента, народних депутатів та міністрів у Києві, а почати з малого — навести порядок на своїй вулиці і в нашому місті. Ініціатива йде від пересічних громадян, і дуже важливо не дати захлинутися таким починанням. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб виправдати надії жителів свого міста і подати позитивний приклад іншим. Вийде це у молодого політика чи ні? Дайте шанс! Один у полі не воїн, але кожен відповідальний громадянин повинен об’єднатися навколо ідеї створення гідного завтра для себе, для наших дітей, близьких, друзів та України. Після останніх драматичних подій я абсолютно впевнений в тому, що моя нація заслуговує кращого. Не опускайте рук! Все буде добре!
Марія МОРОЗ, координатор туристично-інформаційного центру:
— Почну з хорошого. Нещодавно в Херсоні відбувся фестиваль вуличної їжі та південного колориту «Тишо фест». Це було чудово! Успіх цієї події мене надихає. Бо в процесі підготовки люди здебільшого були скептично налаштовані й не вірили, що щось подібне можливе в нашому місті. Тепер до нас завітало 30 тисяч гостей, і ми поділилися з ними радістю й позитивом. Наші гості побачили, який мальовничий та гостинний наш край, на які таланти і красу багатий. Завдяки цій події я мала нагоду познайомитися з багатьма хорошими людьми. Взагалі, за останній рік мене не перестають приємно дивувати мої співгромадяни. Щоб було так багато людей, які не просто хочуть щось робити, а знають, як зробити найкраще, і приємно дивують результатами своєї роботи, то я раніше такого не бачила. А ще у мене була відпустка в колі родини, осінь видалася дуже теплою, і моє місто просто чудове цієї пори…
Що з поганого? Я була обурена кількістю передвиборчої агітації, її недоречністю і повсюдністю. Про що можна говорити, коли ці листівки клеять на фасади пам’ятників архітектури? Особисто у мене одразу виникає неприязнь до такого кандидата чи партії. А ще мене неприємно здивували результати виборів. Проголосували, так. Але результатів уже не змінити і з ними треба жити далі. Працювати, йти вперед, адже ми живемо у час можливостей, і не користуватись ними — нерозумно.
Анастасія ГРИШКО, керівник напрямку ІКТ ХОБФ «Об’єднання»:
— 30 жовтня відбулася дуже пам’ятна подія. Того дня ми представили херсонцям документальний фільм «Картографи Google. Експедиція в Херсонську область». І головне навіть не в тому, що я пишаюся нашою роботою. Вражені обличчя людей, які прийшли на показ, змусили забути про всі труднощі, безсонні ночі в ході підготовки. Класно робити все від щирого серця. Я нагадала собі, що тільки така робота приносить плоди, задоволення, радість гармонійного натхнення.
Цікаво спостерігати, як у цьому потоці подій буквально пролітає життя. Я стала замислюватись над тим, чи досить роблю добрих справ. І взагалі, як заміряти, чи досить ти зробив добра у свої 27 років?
Хочу поділитися ще однією думкою, яка нещодавно відкрила мені очі на глобальні речі. Працюю зараз з однією цікавою та відомою людиною. Ми говорили про успішних людей, їхні правила і звички, про те, що допомагає їм залишатись «на плаву» навіть у найскрутніші часи. І напевно, їхній досвід може бути дуже актуальним і корисним для всіх громадян. Так-от, мій новий знайомий вважає, що успіх людини на 95% формують її звички, автоматизми. Абсолютно кожен із нас може за два тижні сформувати свої, «якісні» звички (відмовитись від алкоголю, почати займатись спортом, волонтерством, частіше казати гарні слова дружині, не брати хабарів тощо) — і помаленьку, не поспішаючи, має стати «тихим садівником саду своїх звичок». Якби більшість наших громадян мала гарні звички і світло в душі, життя в нашій країні, мабуть, було б інакшим.
Ібрагім СУЛЕЙМАНОВ, голова кримськотатарського культурного центру «Куреш»:
— Хвилює мене думка: коли ми зможемо знову вільно їздити в Крим? Пересічний громадянин, заклопотаний повсякденними проблемами, політичними чварами та війною на сході, вже якось менше думає про Крим, який ми втратили, і з чим наполегливо примушує світ змиритися країна-агресор.
Тоді як у новинах розповідають про подвиги волонтерів, рядових бійців із добровольчих загонів — багато хто тільки лає владу за високі тарифи, пиячить і розважається в торговельних центрах. Відчуття подвійності, сюрреалізму й абсурду не покидає мене досі.
І в цьому хаосі наших проблем геть забута тема Криму. Ні, там не стріляють на вулицях і не вішають опонентів. Але як пояснити дітям, що озброєні автоматами дядечки, які увірвалися о п’ятій ранку, не прийшли розстрілювати маму з татом? Які слова знайти старим батькам, котрі пережили депортацію, що російські війська — це тимчасово і Україна бореться за Крим?
Багатьом здається, що виходу немає. Але тільки одиниці роблять те, від чого наше життя стає кращим. Їх треба підтримувати. Там, у сьогоднішньому Криму, страждають десятки тисяч людей. Чому вони мають жити з відчуттям, що Україна про них забула? Вони просять — тисніть на окупанта реальними справами, нехай не почувається цілковито безкарним.
Днями сталися обшуки у проукраїнських журналістів у Криму. Вранці, підло, без адвокатів і дотримання процедур. А у відповідь — тиша. Хоч нота протесту МЗС була? Ні. У нас тривають розбірки олігархічних груп за сфери впливу. Може, це важливо теж, але дуже прикро й соромно, що країна, яка ціною тисяч життів кращих людей захистила незалежність минулого року, сьогодні намагається виправдати економічну допомогу агресорові.
