Нова хвиля дискусій про зарплати народних депутатів наштовхнула на потребу замислитись про 2 проблеми, які стають вже системними і характеризують ментальність нинішньої влади. Про це у своєму блозі на сайті “Обозреватель” пише народний депутат Микола Томенко.
Перша проблема полягає в занадто короткій політичній пам’яті, або у “політичній амнезії”. Так, нашвидкуруч Уряд пропонує неадекватні рішення, більшість Верховної Ради не читаючи або не розуміючи за це голосує, а потім через деякий період очільники Уряду чи парламенту не розкаюються у цьому, а навпаки мужньо пояснюють, що вони взагалі за це не голосували і мали на увазі абсолютно інше.
Така ситуація характеризувала голосування за перший, так званий “нічний бюджет”, який вже майже півроку намагаються виправити і привести у відповідність до нормальних стандартів. Мається на увазі – визначити адекватний механізм субвенцій на освіту, охорону здоров’я, культуру та спорт місцевим радам, додати грошей на дитячі спортивні школи, які взагалі хотіли ліквідувати, зняти “земельний” податок зі шкіл, дошкільних закладів, заповідників та інші абсурдні речі.
Причому, в цій історії з втратою політичної пам’яті ніхто “не знає”, а хто ж цей маразм пропонував і чому за нього голосували…
Друга проблема – у політичній безвідповідальності. От нова історія з нещодавно проголосованим пенсійним законом, коли через 15-відсотковий новий податок з пенсій професорів та відомих вчених, що працюють в університетах, почалися масові звільнення людей, на яких трималась вітчизняні наукові центри в системі вищих навчальних закладів. Тепер один з керівників Міністерства освіти в інтерв’ю говорить, що це – ганебне рішення. В мене питання: а чому міністр освіти на засіданні Кабміну не виступав проти цього “ганебного рішення”, яке було запропоноване Урядом?
Остання історія – із заробітною платою народних депутатів України. Як відомо, питання обмеження заробітних плат, тобто зняття “верхньої планки” зарплат, в тому числі, нардепів, було предметом розгляду урядового законопроекту № 1577, за який проголосували 256 народних депутатів на чолі з Головою ВР В. Гройсманом та керівниками усіх фракцій коаліції. Потім цей законопроект був підписаний Головою ВР і відправлений на підпис Президенту. Після того, як Президент його підписав, він набув чинності.
А тепер, як мінімум, дивує те, з якою затятістю люди, що пропонували цей законопроект, голосували за нього, підписували, зараз розповідають, що вони “категорично проти” зростання заробітних плат народних депутатів.
Ці всі урядові ініціативи з підняттям заробітних плат посадовцям, нардепам або слідчим “з особливо важливих справ” до 30 тис грн. виглядають по-особливому цинічними на фоні зарплат і податків для простих людей. Очевидно, що в будь-якій іншій нормальній європейській країні спершу би проводилась дискусія про те, як визначати соціальні стандарти життя простих людей і як вони мають змінюватися. В нашій ситуації потім, очевидно, треба було би перейти до індексації мінімальних пенсій і заробітних плат, бо саме на цьому тримається економіка.
Тому нам треба почати зі справедливих принципів формування зарплат, пенсій та, зрозуміло, не чекаючи 1 грудня, підвищити їх бодай на індекс інфляції. А виходячи з такого справедливого принципу, потім вже говорити про можливість підвищення заробітних плат народних депутатів, урядовців чи “особливо важливих слідчих”. Одним словом, моя порада Уряду: спробуйте почати з підвищення зарплат і пенсій для простих людей!
