pravoslavie.ks.ua
П’ятого квітня у храмі Святих Іоакима і Анни, що в с. Преображенка Чаплинського району відбулося перше богослужіння в новому статусі. Парафія перейшла до УПЦ КП. Таке рішення на зборах прийняли самі селяни. Попередній настоятель із МП їх не підтримав і покинув Преображенку. Представники Московського патріархату намагалися відмовити людей і завадити переходу, але марно. Наразі остаточно вирішується питання про призначення в селі священика від УПЦ Київського патріархату.
«Раніше в уставних документах нашої церкви було записано, що вона належить просто до УПЦ, без визначення патріархату. Але тут правив священик із МП. Останнім часом парафіяни відчули негативне ставлення від настоятеля. Зокрема й позицію щодо подій в Україні, російської агресії. До мене звернулися селяни з проханням підтримати їх у питанні приналежності церкви до Київського патріархату й організувати це документально, — коментує депутат Чаплинської районної ради Микола МАРТИНОВЕЦЬ. — Ми провели збори, проголосували, подали документи у відповідний відділ ОДА. А Київський патріархат у Херсоні відгукнувся на нашу пропозицію і прислав нам нового священика. Церква у Преображенці стала першою в нашому районі під юрисдикцією КП».
Зі слів пана Миколи, це важливе і показове рішення для інших громад в області. Приклад, як люди самі можуть ініціювати зміни такого характеру. «У нас є своя Українська церква і свої розумні священики, — додає Микола Микитович. — Зараз нам важливо об’єднуватися духовно. В зоні АТО служать більш ніж десять людей із Преображенки. Вони пішли захищати Україну, односельчан, свої родини. А ми тут не повинні допустити розбрату в настроях людей, а навпаки згуртувати їх. І Церква відіграє в цьому об’єднанні велику роль. Знаю це ще з 1989 року, коли ініціював відкриття православної церкви. Тоді відчув сильний тиск із райкому КПУ, навіть хотіли вигнати з посади голову колгоспу, ходили по людях, агітували проти мене. Та, бачте, витримали, пережили, люди не піддалися на це. От і тепер справимося».
Преображенка розташовується в кількох кілометрах від районного центру, тож до цього храму можуть приїздити й чаплинці, мешканці сусідніх сіл, а також військові, які дислокуються в районі.
Нагадаємо, на Херсонщині це не перший такий випадок. Улітку минулого року парафія святої великомучениці Варвари УПЦ МП на чолі з настоятелем протоієреєм Сергієм Дмитрієвим перейшла до Української православної церкви Київського патріархату.
Василь КМЕТЬ, історик церкви, директор Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Iвана Франка, кандидат історичних наук:
— Тривалий час у промосковських церковних середовищах культивувався і культивується образ парафіянина — людини трохи безвільної, яка має нести глибокий послух. А послух, на жаль, далеко не завжди має реальні християнські ознаки, тобто треба слухатися в усьому і навіть в тій ситуації, коли духівник відходить від власне духовного служіння. Коли йдеться про політизацію, відверті політичні конструкти, парафіянин зобов’язаний нести такий самий послух. Це, безперечно, суперечить не тільки традиціям українського православ’я, а й самій християнській традиції.
Дійсно, відбувається активізація і ота громадянська ініціатива, яка подвигла українців на Революцію Гідності, призводить до важливих суспільно-політичних, ментальних змін, що виявляються тепер у церкві. Я вважаю, що такий процес можна вітати і він є неуникненним. У тій чи іншій формі бездіяльність московської ієрархії, бездіяльність і безвідповідальність єпископату чи парафіяльного духовенства призводитиме тільки до секуляризації, відходу вірних від церкви, втрати християнством своїх позицій у суспільстві.
Так чи інакше, такі процеси будуть сприяти тому, що ідея помісної церкви буде трактуватися і в значній частині Московського патріархату як необхідність, як єдиний шлях розвитку. Для того щоб говорити про православ’я не тільки в контексті минулого, але бачити і реальну майбутню перспективу. Щоб не казав Московський патріархат про владику Філарета, але саме завдяки його зусиллям навіть з їхнім абсолютним несприйняттям за 20 років ідея помісної церкви і ідея можливості існування українського православ’я поза російським впливом стала характерною для суспільства, навіть риторика багатьох багатьох архієреїв МП змінилася за ті роки.
Тому у багатьох вірних Московського патріархату, священиків, попри те, що вони намагаються хтось щиро, а хтось зімітувати церковний послух і нібито канонічне служіння російській церкві, все одно це сприятиме вихованню поваги і очікування об’єднання у помісній церкві. Можливо, це станеться не так швидко, як хотілося б. Але процес стихійного переходу громад, який триває і, сподіваюсь, триватиме, так чи інакше змусить їх змінювати свої погляди і сприятиме утворенню помісної церкви.
