ФОТО REUTERS
Якраз рік тому Україна зіштовхнулася з найсерйознішим на той час викликом у новітній історії — анексією півострова Крим Росією. Коли в дію було приведено активний сценарій (захоплення Верховної ради АРК, оточення українських військових частин російськими «зеленими чоловічками», псевдореферендум), часто йшлося про поширення агресії на материкову Україну. Експерти говорили про стратегічне значення Херсонської області для забезпечення півострова електроенергією, водою, газом, продовольством. У березні на Херсонщину почали прибувати перші підрозділи української армії, щоб відбити можливий напад із Криму. Водночас у Херсоні почався неймовірний патріотичний підйом серед населення. Щовихідних люди виходили на багатотисячні мітинги на підтримку єдиної України. Намагання нечисленних сепаратистів «розхитати» ситуацію були придушені.
З часу, умовно кажучи, чіткої проукраїнської ідентифікації Херсона (яка для багатьох тоді стала несподіванкою) сталося кілька важливих політичних подій та зрушень у настроях громадськості. З великим відривом на виборах мера переміг представник «Батьківщини» Володимир Миколаєнко. В області змінилося двоє голів ОДА, начальники УМВС, прокуратури й СБУ. А під час виборів президента і парламенту в регіоні намітилася значна розрізненість настроїв, в тому числі й серед демократичного табору. Хоча тут стало значно менше прихильників КПУ і екс-регіоналів. Однак ті, хто сьогодні голосно називає себе «громадою», перетворюються на маргінальну тусовку, недолуго перетягаючи на себе синьо-жовту ковдру і відштовхуючи поміркованих громадян. Давно не є секретом і конфлікт між обласною та міською владою через бажання голови ОДА Андрія Путілова мати більше впливу на Херсон. В цей час у місцевих радах залишилася більшість від колишніх регіоналів і комуністів, які кон’юнктурно голосують за «вшанування пам’яті Небесної Сотні», але притримали реваншистські настрої до наступних виборів. Багатьох мешканців Херсонщини об’єднав волонтерський рух і підтримка переселенців. Але для одних це стало частиною життя, для інших — можливістю вигідно «засвітитися» на перспективу.
Отож, що змінилося за цей час у Херсоні? В період окупації Криму ми показали, що не хочемо в Росію. Але чи намітили бачення того, якою тут має бути Україна? Чи є нові обличчя і лідери в місцевій політиці? Наскільки впоралися зі статусом прикордонного регіону?
«НА НАС ЧЕКАЮТЬ «ФАСАДНІ» ЗМІНИ»
Катерина ГАНДЗЮК, депутат Херсонської міської ради:
— Херсонщина ніколи не була законодавцем політичної моди в Україні. У нас немає своєї політичної школи і лідерів всеукраїнського масштабу. Єдиний, хто прозвучав у загальнодержавному інфопросторі, — херсонська команда в «Укроборонпромі», й та стала відомою завдяки сумнівним оборудкам. Враховуючи це, Херсонщина є дуже залежною від всеукраїнських політичних тенденцій. У повітрі відчувається сморід наступних місцевих виборів, і тому старі політичні фігури Херсонщини намагаються прилаштуватися в нових силах, передусім парламентських. Оскільки Херсонщина не належить до електорально цікавих територій, формування списків партій доручать будь-кому, хто добре «вмотивує» центральні штаби. Це означає, що, як і Верховну Раду, нас чекають «фасадні» зміни: остогидлі обличчя місцевих політиканів одягнуться в нові кольори, а отже, якісний склад місцевих рад кращим не стане. Це міг би змінити сильний керівник ОДА, проте оскільки регіон наш прикордонний з усіма пов’язаними з цим проблемами, сюди ніхто зі знакових фігур їхати не хоче, а отже — нас і далі шокуватиме парад непрофесіоналів і людей із темною біографією на чолі області.
Щодо міської влади в Херсоні, то на фоні фейкової децентралізації й загального зубожіння її також чекають складні часи, шляхи подолання яких в умовах кризи досі невідомі. Безглузда боротьба місцевих політичних гравців як віддзеркалення подій на столичній політичній арені може мати дуже небезпечні наслідки. Консолідації сил не передбачається, люди та громадські активісти передбачувано розчаровані, бо швидких змін не сталося, або вони сталися не за їхнм сценарієм. Отже, шанси на дестабілізацію політичної обстановки іншими зацікавленими гравцями досить високі.
Мені складно судити про «громадське середовище». Майдан показав його неспроможність до дій, бо всю організаційну частину херсонського майдану проводили «несистемні» активісти. Херсонський третій сектор виявився мильною бульбашкою, яка нездатна впливати на події в політичному житті. На жаль, старий третій сектор з його бажанням збирати круглі столи і експертні групи, які зазвичай закінчуються нічим, втягнув у себе й нових активістів, каналізувавши їхню енергію. Вся надія на загальну громадську активність суспільства, бо на різні громадські ради надії давно немає. Люди з когнітивним профіцитом намагаються триматися подалі від позбавлених сенсу численних засідань і обговорень.
«МАСШТАБНОГО БУДІВНИЦТВА УКРІПЛЕНИХ ЛІНІЙ ЧИ ВІЙСЬКОВИХ БАЗ НЕ СТАЛОСЯ»
Володимир МОЛЧАНОВ, політичний експерт ХОО КВУ:
— Не поділяю загального оптимізму щодо «не хочемо тут Росію». Справді, рік тому, на загальний подив, місцевий «русский мир» виявився пшиком із десятка неадекватів із дефіцитом грошей, яких їм вистачило лише на кілька завозів тітушок. Але більшість херсонців не стали переконаними українцями. Хтось обмежується кухнею, посилаючи промені любові «бандерівцям», хтось щиро обурився російською агресією, але зараз жалібно питає: «А може, краще здатися, щоб цей безкінечний жах скінчився?» Додає негативу поведінка правлячого режиму. Ми назвали Майдан Революцією Гідності, але не витравили «русский мир» із мізків. А це — не матрьошки і балалайки, це якраз відсутність гідності.
Перемога на виборах міського голови Херсона популістської команди «Батьківщини» і призначення головою ОДА представника бізнесово-бюрократичного «Удару» призвели до традиційного протистояння між міською і обласною владою. Обласна демонструє нехтування громадською думкою, міська — лише демонстративно до неї прислухається. Як приклад — громадське обговорення міського бюджету. Влада погодилася на частину пропозицій щодо зміни корупційно небезпечних витрат. Той факт, що бюджет нестимулюючий, а в умовах девальвації й невідворотного падіння обсягів торгівлі й виробництва — невиконуваний, залишилося поза увагою. Звісно, продемонстрована комунікація залишає можливість наступного разу удосконалити взаємодію.
Прикордонний статус додав регіону невеликого доходу від державного фінансування новостворених установ та від корупційної складової в їхній роботі. Масштабного будівництва укріплених ліній чи військових баз не сталося. Зате негативу чимало. Перший — зменшення туристичного потоку. Другий — негативний психологічний ефект для населення, яке спілкується з кримчанами і чує про економічні переваги окупації. Звісно, не для всіх, але пенсіонери і бюджетники — половина дорослого населення. Важко пояснити людині, чия адреса «совєцький союз», чим Україна (в її розумінні — Порошенко, Яценюк etc) краща за Путіна. Єдиною можливістю покращити рівень життя є погіршення його там. А це — доступне для державної влади і її обласної гілки блокування не тільки переміщень приватних осіб, а й товарів, зокрема води й електроенергії. На жаль, гору взяв «торгашеський» підхід. Я не впевнений, що думка про необхідність повної блокади окупованих територій розділяється більшістю українців, але вона має місце і поширюється зокрема впливовими українськими кримчанами. А ми вже знаємо, що чим довше ігнорувати громадську думку, тим з більшою енергією вона потім вибухне.
