golosukraine.com
Ярим ячменем, пшеницею і рапсом уже засіяли понад двадцять тисяч гектарів ріллі, але все йде до того, що частина полів залишать на поталу будякам – аграрії відмовляються від їх оренди. Хоча далеко не всі.
– У мене 94 гектари землі, третина якої зайнята під озиму пшеницю, а на іншій ділянці висіваю ячмінь. На забезпечення посівної треба дві тонни дизельного палива, і викрутився тільки тому, що зробив його запас до нового року – за нинішніми цінами на ПММ не викрутився б. Про розширення клину ні я, ні мої колеги-фермери навіть не думаємо. Навпаки, багато хто відмовляється від оренди державних земель: орендна плата за них цьогоріч зросла з шестисот до дев’ятисот гривень, причому викладати треба «живі» гроші. А чи вдасться їх заробити, продавши врожай, хтозна – ситуація на ринку непевна. На зібранні фермерів області нещодавно обговорювали цю проблему – адже йдеться про скорочення посівних площ під зернові та овочі на сорок тисяч гектарів! А от приватні власники паїв погоджуються брати платню вирощеним зерном, олією тощо – для дрібних та середніх сільгосппідприємств це вигідніше, – роздумує власник фермерського господарства «Асса» з райцентру Іванівка Сергій Андрійчук.
Трохи оптимістичніше налаштовані працівники великих підприємств. Деякі не тільки зберегли існуючі посівні площі, а й розширяють їх. Серед них – і ТзОВ «Новопетрівське» з селища Нижні Сірогози.
– Ситуація для українського селянина зараз справді тривожна. Але не настільки, щоб згортати роботу і тікати світ за очі. Наша агрофірма, приміром, не побоялося взяти банківський кредит у два мільйони гривень під 23 % річних для закупівлі ста тонн пального під весняну посівну – маємо ж-бо засіяти півтори тисячі гектарів соняшника, сто гектарів ячменю, і стільки ж кукурудзою. Кукурудзу плануємо віддати власникам паїв – вони віддають перевагу саме такому способу розрахунку, бо кукурудза йде на відгодівлю птаства й домашніх тварин у індивідуальних господарствах, – каже заступник директора ТзОВ «Новопетрівське» Микола Шмигирівський. – Сподіваємося, коштів від реалізації врожаю з трьох тисяч гектарів озимих нам для розрахунків із банком вистачить, та й власники паїв свою натуроплату до останньої зернини отримають. Зараз беремо в оренду ще сімсот гектарів державних земель. Хоча погоджуся з колегами стосовно того, що розраховуватися за неї складніше, ніж із власниками паїв. І тут справа не тільки у підвищенні орендних ставок. Уклав договір – маєш платити оренду щомісяця. Розумію, що бюджет треба поповнювати регулярно, але ж у селянина гроші накопичуються хіба восени, після продажу врожаю, а в інший час вони йдуть на закупівлю палива, мастил, запчастин, насіння, добрив та гербіцидів. Це і стримує бажання виробників орендувати землі запасу. Менше ріллі заростало б бур’янами, якби держава змінило порядок розрахунків за оренду, дозволивши селянам обирати – чи платити щомісяця, чи єдиноразово, у жовтні-листопаді.
Аграрії Херсонщини сподіваються, що восени оптова закупівельна вартість зернових та соняшнику дозволить їм бодай із невеличким надлишком «перекрити» збільшені витрати на весняну посівну. Підстави сподіватися на це є: адже вартість того ж продовольчого зерна (озимої пшениці третього класу) від січня продовжує зростати, і на місцевому ринку вже досягла понад 4600 гривень за тонну. З іншого боку, збереження подібної тенденції дошкульно вдарить по споживачах: приміром, фермер Сергій Андрійчук каже, що не здивується, коли хлібина з пшениці нового врожаю коштуватиме на Херсонщині вже 28 гривень замість нинішніх 7-9.
