Ми вирушаємо двома авто, які повністю завантажені різноманітним крамом. Це одяг, взуття, спальні мішки, бойлер, маскувальна сітка, дизельний генератор, листи від херсонських школярів і, звісно, продукти. Та головним подарунком є одне з наших авто. Це — УАЗ, подарований бійцям батальйону «Збруч», який раніше дислокувався на Херсонщині (тепер власне адресати подарунку служать в 3-му окремому полку спецпризначення ЗСУ), тернопільським музичним гуртом «Фіра». Херсонські волонтери Артем Яковлєв і Валентин Чесноков разом із небайдужими товаришами взялися відремонтувати і вдосконалити старенький «уазик».
БІЙЦІ БАТАЛЬЙОНУ «ЗБРУЧ» ДЕТАЛЬНО ПЕРЕВІРЯЮТЬ КОЖЕН АВТОМОБІЛЬ. ЗАРАЗ ТРАФІК ЗНАЧНО ЗМЕНШИВСЯ, ГОВОРЯТЬ ВІЙСЬКОВІ. ЛЮДИ ПЕРЕВАЖНО ВИЇЗДЯТЬ ІЗ ЗОНИ АТО. ХОЧА БАГАТО ХТО ЛИШАЄТЬСЯ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ
«Коли забирали машину, вона ледве доїхала зі Скадовська. Хотіли її трішки полагодити. Та коли почали розбиратися, вирішили, що «трішки» не вийде, а треба зробити по максимуму, — розповідає Артем Яковлєв. — Ми встановили гідропідсилювач керма, хороші гальма, нову гуму, замінили карбюратор, зробивши авто більш економічним. Також на авто постановили пороги, щоб можна було перевезти більше людей, а в стелі є люк і кріплення для кулемета. Ще одне кріплення — в причепі. Хлопці ще просили, щоб оперативно відкривалися вікна. Ми виконали й це завдання. Тепер можна вести бій прямо з машини. Насамкінець УАЗ розфарбували в камуфляж».
«МИ ВІРИМО У СВОЇ СИЛИ»
Вирушаємо вночі, щоб протягом світлового дня встигнути у всі пункти призначення. Їдемо через Каховку, де місцеві волонтери передають бійцям свої подарунки. На щастя, дорогу минаємо без ексцесів, якщо не рахувати один випадок, коли наша автівка застрягла на узбіччі, й її витяг добрий чолов’яга на вантажівці. Як і планувалося, вранці ми заїжджаємо на базу «Правого сектору» під Маріуполем. Залишаємо добровольцям частину вантажу, сідаємо попити чай і поговорити про ситуацію довкола.
«У секторі «М» ситуація більш-менш рівна. Є територія, зайнята ворогом — Докучаєвськ — Тельманово — Новоазовськ. Є територія, підконтрольна нашим військам. Розподіл іде по річці Кальміус. Передові загони ЗСУ і добровольчих батальйонів постійно під обстрілами. Працюють диверсійні групи: як з їхнього, так і з нашого боку. Активно працює наша розвідка для виявлення коригувальників вогню і знищення терористів. Ми розуміємо, що в плані стратегічного розвитку подій ця територія є дуже важливою, тому що в секторі «М» — Маріуполь з усіма його промисловими потужностями і виходом до моря, — говорить командир 8-ї окремої роти ДУК «Правий сектор» з позивним Червень. — Наразі ми не бачимо логіки для агресора заходити в місто. Маріуполь із теперішніми укріпленнями і силами, які тут сконцентровано, може триматися дуже довго. Утім, Росія завжди йшла незрозумілим шляхом: і в Грузії, й у Чечні. Коли ставлять ціль пройти місто, то його можуть просто «скласти» — будинок за будинком. Тобто очікувати можна будь-що».
Разом із тим, каже Червень, у довгостроковій перспективі бойові дії невідворотні. Адже ті сили, які сконцентровано на окупованих територіях, навряд чи повернуться в Росію без застосування. «Нам відомо про розташування, кількість техніки та живої сили ворога. Це — потужний контингент. Зараз частину техніки і людей відправлено на Дебальцеве, щоб дотиснути там наші війська. Але вони все одно колись сюди повернуться, й уся ця техніка поїде. У цьому контексті мирний план і реалізацію Мінських домовленостей бачимо малоймовірною, — продовжує командир 8-ї роти ДУК. — Про це свідчить й інформація нашої розвідки. В Україну продовжують заходити «Урали» з людьми і новою технікою. Можливо, зараз буде менше обстрілів, але поступово все відновиться, як і було минулого разу. Ми, як завжди, дотримуватимемося перемир’я, вони — ні. У будь якому разі, ми віримо у свої сили, нашу армію і волонтерів, тому готові дати гідну відсіч ворогові».
ВТРАТИ «САРМАТА»
Ми продовжуємо шлях у бік Волновахи, де в одному з населених пунктів неподалік перебувають бійці батальйону «Сармат» із Херсонщини. Дорогою зустрічаємо кілька блокпостів. Зупиняємось біля одного, щоб привітати товаришів із тернопільського батальйону «Збруч». Тут вони порівняно недавно. Кажуть, останніми днями обстріли з окупованої території зменшилися. Про це говорять і місцеві мешканці, які перетинають умовну лінію розмежування. Тернополянам залишаємо кілька смачних подарунків і вирушаємо далі.
РАЗОМ ІЗ ТЕПЛИМИ РЕЧАМИ, МЕДИКАМЕНТАМИ ТА ІНШИМИ ПОДАРУНКАМИ ВОЛОНТЕРИ ДАРУВАЛИ ВІЙСЬКОВИМ ОСТАННІ НОМЕРИ «Дня». «ПРИВОЗЬТЕ ЩЕ, ОБОВ’ЯЗКОВО ПОЧИТАЄМО. УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА ТУТ БРАКУЄ», — КАЖУТЬ СОЛДАТИ
Скоро добираємось до земляків із батальйону «Сармат». Тепер він введений до складу 28-ї бригади. Для херсонців у нас теж приготовані посилки. Як розповідають бійці, на їхньому напрямку ситуація перемінна. Час від часу, за кілька кілометрів звідси, доводиться вступати в бій. В одному з нещодавніх вони втратили товариша. Ще четверо — поранені, двоє з них у важкому стані. Лікуються в Дніпропетровську. Щодо забезпечення, то проблем особливо немає. Хоча кожному приїзду волонтерів вони дуже радіють. Такі візити — не лише матеріальна допомога, а передусім — моральна. Хлопці відчувають, що про них турбуються, не забувають. У коротких розмовах волонтери переказують новини з рідних країв, підбадьорюють хлопців, приймають замовлення на особливі потреби солдатів.
«Бойові завдання ми виконуємо. Конкретніше, ви розумієте, я розповісти не можу. Батальйон перебуває в постійній боєготовності. Люди чергують на блокпостах, у прикордонній зоні, — каже боєць «Сармата» Олег. — На наші позиції атак не було, але за п’ять-сім кілометрів уже ставалися зіткнення, обстріли. Бойовики активно застосовують САУ, «Гради», інше важке озброєння. Хочеться вірити, що скоро встановиться мир, але досвід показує, що не можна розслаблятися. Готуємося до провокацій з боку бойовиків».
СПЕЦНАЗ — У ПОВНІЙ ГОТОВНОСТІ
Проїжджати через Волноваху — тривожно. У пам’яті виринають жахливі кадри обстріляного терористами автобуса, кров, загиблі. Саме місто ніби зачаїлося в очікуванні чогось страшного. Синьо-жовті прапори на стовпах чергуються із траурними вінками і білбордами жалобного змісту. А тут ще й неприємна новина, яка надійшла нам перед самим виїздом на Донбас. Наш друг, волонтер із Херсона, потрапив у полон. Він приїхав забрати інших волонтерів, але неправильно повернув на дорозі під Волновахою. Як розповіли потім військові, неподалік є населений пункт, де бойовики виставили блокпост з українськими прапорами. У пастку вже потрапило кілька людей. Наразі детальних новин, крім тих, що полоненими займаються відповідні переговірники, немає.
На щастя, ми повернули в правильному напрямку. Рухаючись на захід, нарешті дісталися головного пункту нашої подорожі. Відремонтований УАЗ успішно дістався до нових господарів. Вони — бійці полку спецпризначення. Через секретність цього підрозділу нам не дозволяють робити фото. Про свої завдання теж говорять коротко: «Усе чудово, спецназ готовий до виконання бойових завдань», — каже наш знайомий боєць. Але чого хлопці не приховують, так це радості від нової машини. Це не БТР і не суперсучасний безпілотник, але в щоденному житті, та й при виконанні певних завдань — дуже потрібний транспорт. Більше того, такі автівки переважно й привозять волонтери. Те, що давала держава, згоріло в боях, адже бійці цього полку ведуть війну ще з травня минулого року, і за цей час побували у багатьох гарячих точках.
Спецпризначенці так само готуються до різних сценаріїв війни, але найменше — до мирного врегулювання. «Після першого перемир’я був Іловайський «котел», після другого — втратили Донецький аеропорт…»
