obozrevatel.com
З самого початку зародження всесвіту, ще при згадуваній історії Землі, все, що розуміється під “екосистемою”, мало відповідні кризи. Звісно, називаються вони екологічними. Екологічні кризи були наслідком виникнення природних ситуацій, раптових істотних змін у сфері життя або різких змін у будь-яких факторів життя, наприклад, фізичних, хімічних, екологічних чи біологічних. Ці фактори, звісно, спричиняли різке погіршення стану живих істот, популяцій або навіть екосистем. Такі надзвичайні екологічні кризи називаються катастрофами.
Наведемо приклад про усім відомий нещасний випадок – катастрофу на Чорнобильській атомній електростанції, першу в історії світу глобальну екологічну катастрофу техногенного походження. Цей жахливий та нещасний випадок відбувся 26 квітня 1986 року на території України. Причини цього випадку могли бути будь-якими на той час, а в сучасному викладі йде річ навіть про те, що одна з причин катастрофи це те, що персонал не був проінформований про небезпеки!
Чорнобильська біда дала зрозуміти усьому світові, що вийшла з-під контролю саме ядерна енергія, котра не визнає державних кордонів. Проблеми її безпечного використання і надійного контролю над нею повинні були стати турботою для всього людства. Держави і народи, котрі пережили чорнобильське лихо, зіштовхнулися з безпрецедентним комплексом соціальних, технологічних, інформаційних і правових проблем.
У тому році було евакуйовано майже 116 тисяч чоловік, унаслідок чого виникла проблема додаткового будівництва житла для переселенців. У 1986-1987 роках для цих людей було збудовано близько 15 тисяч квартир, гуртожитків для більш ніж 1 тисячі чоловік, близько 23 тисяч споруд та приблизно 800 установ соціальної та культурної сфери.
Внаслідок аварії погіршився стан навколишнього середовища. Катастрофа зумовила значне радіоактивне забруднення багатьох видів природних ресурсів України! Радіонуклідами ушкоджені значні площі родючих сільськогосподарських угідь, водні та лісові багатства.
На сьогоднішній день є багато учасників ліквідації наслідків аварії, які діляться своїм досвідом зі слухачами. Йдуть розмови про те, що була така група, яку називали “групою смерті”. Саме цю групу очолював журналіст та учасник ліквідації наслідків події – Олександр Бутко. Завданням учасників-ліквідаторів було таким: вони щодня о восьмій годині ранку у головному випуску новин повинні були надати свіжий репортаж із того самого місця Чорнобильської АЕС. Групи учасників по черзі їздили в Чорнобильську зону, щоб здобути звідти нову, невідому інформацію, про яку дізнається потім уся країна. На щастя, жодний учасник не застав цю аварію. На початку було найважче потрапити їм туди до зони, приблизно тиждень цей колектив ще нікому нічого не повідомляв, але керівництво ставило завдання журналістам новин будь-якою ціною пробратись на зону і здобути свіжий матеріал. Але, на жаль, без документів, як кажуть спеціалісти, журналістам не можна було туди дістатись. Працював колектив у цій зоні, аж до того моменту, коли у грудні 1986 року оголосили про завершення основної частини робіт на Чорнобильській АЕС. Відповідно, виводили звідти значні сили людей, а документацію вивозили в архів. Саме цю думку підтверджує Олександр Бутко.
Багато таких учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи висловлюють думку про те, що Чорнобиль – це не в тілі, це в голові. Люди, в яких не складається в житті, вони починають себе жаліти, що вони були в зоні, як вони тяжко хворіли. І зрештою, багатьох з них це доводить до могили. А ті, хто по життю оптимісти і не настільки щодо цього переживають – ці люди живі, здорові, мають хорошу роботу, хорошу зарплату, мають дітей, які народилися після Чорнобильської аварії.
Додатком може бути те, що Чорнобильська катастрофа, яка розгорталась в обстановці злочинного засекречування і, як вже зазначалось, торкнулась життя значної кількості людей, спричинила у суспільстві соціально-психологічну напругу. Постає питання, звідки в нас з’явилась свобода слова? Ця соціально-психологічна напруга, як вважать дослідники, і пробудила громадський потяг не тільки до свободи слова, а й до свободи інформації.
Протягом останніх років у здоров’ї населення намітився ряд негативних соціально-медичних змін. В Україні з 1991 року відсутній природний приріст населення, а тривалість життя на 6 років нижча, ніж у розвинутих країнах.
І сьогодні не менш актуальним, аніж у 1986 році є запитання: “Як нам жити після Чорнобилю?”
Залишається актуальним визначення ризиків для здоров’я людей, вивчення впливу радіоактивного забруднення на навколишнє середовище, прогнозування стратегічних напрямів вирішення проблем розповсюдження радіонуклідів у воді, повітрі, грунті, вивчення можливих наслідків цих явищ для конкретних груп населення які піддаються ризику, враховуючи їх спосіб життя. Але без вивчення сучасного стану взаємовідносин людини і природи у світі неможливе створення соціально-екологічної теорії, яка необхідна для того, щоб практика людини в природі, в решті-решт, була успішною.
Найважливішою складовою частиною розвитку суспільства є сприятливий екологічний стан навколишнього середовища. Екологічна ситуація в світі, і зокрема в Україні, на жаль, стає все більш загрозливою. Є думки про те, що катастрофа на ЧАЕС торкнулась тоді понад 7 млн. чоловік, і ще торкнеться здоров’я багатьох хто живе на цій землі, і тих, кому ще належить народитись.
На сьогодні спеціалісти відмічають, що в сучасних умовах екологічна криза в Україні вразила всі сфери навколишнього середовища. Сучасне людство може зняти техногенний вплив на природу, якщо створюватиме екологічно чисте виробництво. Мова йде про його екологічну оптимізацію і раціоналізацію. Проблема актуальна і для виробництва України. Проте напрямок екологізації виробництва можна успішно реалізувати на практиці лише за умови екологізації науки та техніки.
Наприкінці XX століття світова цивілізація вступила в етап розвитку, коли висунулися проблеми виживання і самозбереження людства, збереження навколишнього природного середовища. Сучасний етап розвитку людства оголосив проблеми, викликані великим зростанням населення Землі, суперечностями між традиційним господарюванням і наростаючим темпом використання природних ресурсів, забруднення біосфери промисловими відходами і обмеженими можливостями біосфери до їх нейтралізації.
Тільки у другій половині XX століття завдяки розвитку екології та поширенню екологічних знань серед населення стало очевидним, що людство є неодмінною частиною біосфери. Тому найважливіша умова розвитку людства – дбайливе ставлення до природи, всебічна турбота про раціональне використання та відновлення її ресурсів, збереження сприятливого навколишнього середовища.
Проте багато хто не розуміє тісного взаємозв’язку між господарською діяльністю людей та станом навколишнього природного середовища. Широке природоохоронне просвітництво має допомогти людям у засвоєнні таких екологічних знань та етичних норм і цінностей, які необхідні для сталого розвитку природи і суспільства.
Яна Лінецька для “Рідної Херсонщини”
