16 ЖОВТНЯ 2014 р., КИЇВ, СТАДІОН «ДИНАМО». ОТЕЦЬ СЕРГІЙ ДМИТРІЄВ БЕРЕ УЧАСТЬ У МАТЧІ «МИРУ ТА ЄДНАННЯ», ДЕ СВЯЩЕНИКИ ЗІГРАЛИ У ФУТБОЛ ІЗ ДІТЬМИ-ПЕРЕСЕЛЕНЦЯМИ /ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА/
Постійним читачам, партнерам та експертам газети “День” цього року запропонували відповісти на три запитання:
1. 2014-й рік на тлі історії (думка, деталь, штрих, фото);
2. «День» на тлі року;
3. Ваш світ цього року — з чого він складався (основні події, люди, враження).
Сергій ДМИТРІЄВ, священик, заступник керівника відділу соціального служіння УПЦ КП, херсонець:
2014 рік став роком становлення нової України. Це дуже важкий період, який рано чи пізно переживала кожна держава, яка доводила свою незалежність. І ми так само — можемо пережити цей період або ж зламатися. Революція Гідності на Майдані стала лише початком. Ми маємо шанс показати всім і собі також, що ми — народ, який прагне змін. Разом із тим запровадження серйозних змін тягне за собою і серйозні наслідки та випробування. Якщо ми готові відстоювати свою землю, тоді цього ніхто вже не змінить. Для нас усі ці глобальні події — змога об’єднатись і показати, на що здатні українці. Ми маємо бути єдиними не лише тоді, коли разом співаємо Гімн, а й у часи випробувань. Нас багато що відрізняє насправді, але поєднує значно більше. Колись у Варшаві я зустрів російського військового аташе, який переконував мене, що українці не здатні самоорганізовуватися. Майдан частково спростував ці слова. Але наше суспільство все ще не зібране. Для мене Майдан починався у грудні минулого року. Пройшов рік. Але я майже не відчув змін. Я бачу, що працівники ДАІ продовжують поводитися по-хамськи з людьми, процвітає корупція, зрадництво, не покарано багато людей за явні злочини. У мене з’являється дежавю, тому що часом виникає бажання вийти на площу. Чому? Тому що ті, хто тоді виходив на майдани, а потім прийшов до влади, повторюють багато помилок попередників. Це боляче спостерігати.
Рік був дуже яскравим та важким і для мене особисто. Почався з подій на Майдані у Херсоні, потім — моє служіння капеланом у 30-й окремій механізованій бригаді. Тоді, взимку, для мене не було свят: ні Нового року, ні Різдва, ні Водохреща. Вся увага була прикута до Майдану, до героїв, які протистоять встановленню диктатури і пануванню беззаконня.
Згодом я прийняв доленосне для себе рішення — приєднався до справжньої Церкви в Україні, Київського патріархату. І в цей непростий період «День» мене підтримав. Завдяки інтерв’ю на цю тему я звернувся зі своїми думками до всіх українців. Зараз саме в цій церкві я займаюся соціальним служінням у новоствореному відділі, де допомагаю всім нужденним разом зі своїми однодумцями. Для мене пройдешній рік теж став тим етапом, який спонукав до змін, рвучко міняв течію життя та давав чималі дарунки й уроки долі, за що я йому щиро вдячний. Я побачив життя патріарха. Він — свята, але проста і скромна людина. Він розширює українську церкву для всіх людей, іде на діалог із представниками всіх віросповідань. Я побачив, що патріарх Філарет, як ніхто інший, може представляти Україну в релігійному світі.
