Тут за ініціативою місцевої громади хочуть звести пам’ятник першим поселенцям. І були вони двісті років тому не московськими посланцями, а козаками з Запорозької Січі, котрі стали морськими перевізниками та рибалками, добре уживаючись із сусідами – кримськими татарами. Ескізи та моделі до пам’ятника вже готує знаний генічеський художник та скульптор Володимир Шпак. За його творчим задумом, у композиції будуть присутні не тільки «класичні» кремезні чолов’яги при оселедцях та з шаблями. А й їхні дітлахи, як нагадування про тих, хто продовжив козацький рід у Приазов’ї.
На знімках: ескіз та модель пам’ятника першим поселенцям Генічеська – запорізьким козакам.
– Прототипи козаків для майбутнього монументу добираю з натури, і цим нітрохи не порушую принципу історичної достовірності. Адже козачому роду нема переводу. У рідному Генічеську й досі живуть і процвітають нащадки двадцяти з шестидесяти першопоселенців, – відкриває секрет митець. – Єдине, про що шкодую – так це про неможливість відлити їх у бронзі. Нині цей матеріал надто дорогий – до сорока доларів за кілограм, не рахуючи вартості самого литва. Тож різьбитиму козаків у альмінському камені, який легко піддається обробці, або в мармурі.
Художник і скульптор Володимир Шпак малює все життя, скільки себе пам’ятає, особливо полюбляючи графіку. Але справжньої слави у світі він зажив півтора десятиріччя тому, коли захопився керамікою. Його глазуровані, теракотові чи емальовані образи рибалок, відпочивальників, торговців, танцюристів, простих сільських дядьків справді зачудовують.
Вони виконані так, наче автор з любов’ю і по-доброму підсміюється над своїми натурниками, виділяючи і чесноти, і дрібні вади характерів людей з народу, котрі і є народ. Були часи, коли Володимир Андрійович пропадав у майстерні з ранку до вечора, виліплюючи по чотири-шість фігурок щодня.
Він їх і дарував, і продавав за символічною ціною. Тому нині глиняні «дітища» генічанина розлетілися світом, наче ластівки – одні мешкають у Києві чи Москві, інші «перебралися» до Франції, Німеччини. А серія оригінальних робіт, присвячена побуту й культурі українських євреїв, «прописалася» у кількох поціновувачів з Ізраїлю.
Та нині, на жаль, кераміку довелося відкласти до кращих часів. Раніше глину кераміст обпалював у власній електричній печі, та зараз кіловати настільки подорожчали, що довести роботу до пуття, ввімкнувши цю піч, до трьохсот гривень коштує. А зі своєю скромною зарплатнею керівника гуртка дизайну на станції юних техніків такі витрати Володимир Шпак вже «не тягне».
Ліпити з глини він, звичайно, продовжує, та це вже не те. На сирому матеріалі і фарби тьмяніші, і фігурки тріскаються, щойно збільшиться рівень вологи. А ще не до звичного іскрометного гумору зараз художнику: не виникає бажання жартувати над персонажами новітніх часів. Війна – не привід для жартів, навіть втілених у глину.
«Те, що зараз відбувається – велика трагедія для всіх наших народів, і російського, і українського», – сумно каже самобутній генічеський митець.
Фото з особистого архіву Володимира Шпака.