Цюрупинські майстри відремонтували вже понад десять одиниць техніки — для прикордонників, Нацгвардії, десантників із 79-ї бригади, добровольців із «Правого сектору». Нині ці машини виконують завдання на сході / Фото Івана Антипенка
Тисячі небайдужих українців допомагають нашій армії в боротьбі з російськими військами і терористами на сході України. І кожний внесок — від патріотичного малюнка школяра до сотень тисяч гривень, які збирають громадські рухи, — достойний поваги. Бізнесмен із невеликого містечка Цюрупинська, що на Херсонщині, Валерій Маєвський із початком військових дій на Донбасі хотів записатися до лав українського війська. Але через проблеми зі здоров’ям капітана запасу до армії не взяли б. Тому він вирішив допомагати нашим бійцям у тилу. Якось на його станцію техобслуговування, яка розташована неподалік траси на Крим, звернулися військові з проханням допомогти відремонтувати БТР. Із незвичним завданням його майстри впоралися добре. А потім Валерій сам звернувся до знайомого працівника міліції з ініціативою допомогти ремонтувати військову техніку. Так, на його СТО з’явився ще й БРДМ, якому фактично зробили капітальний ремонт: від двигуна до електроприладів і нових коліс.
Тим часом до Валерія Маєвського почали звертатися й інші військові, які дізналися про волонтера від товаришів. Не залишилися байдужими й місцеві мешканці. Хтось допомагає коштами, хтось — запчастинами, а інші — руками. На станції не беруться лише за озброєння, адже на це потрібна спеціальна ліцензія та й відповідні знання. А про особливості будови бойової техніки цюрупинські майстри дізнаються з Інтернету. Ремонт для військових, звичайно ж, безкоштовний.
«Активніше з військовими ми почали працювати після подій під Іловайськом. Часто до цього підштовхували наші клієнти, побачивши, що ми кілька разів допомогли солдатам. Я порадився зі своїми хлопцями, майстрами, іншими організаціями, і так закрутилося. БРДМ взяли у міліції. Ці машини, коли їх зняли з консервації, поставили на блокпости по області лише для виду, бо це були фактично коробки. Виконувати бойові завдання вони не могли. Ми самі потім переконалися, що вони в дуже поганому стані. Але з часом ми довели БРДМ до ладу. Тепер хочеться, щоб машина приносила користь воїнам, а не стояла без діла, — розповідає Валерій Маєвський. — Між тим цей БРДМ — як маяк для інших, мовляв, «тут ремонтують військову техніку». Частенько до нас заїжджали БТРи, які відправлялися в зону АТО. Доводилося швидко пристосовуватися: і основною роботою займатися, щоб гроші заробити, і військових не затримувати, адже вони чекати не можуть. Відремонтували один, другий, третій… Потім сховали їх від сторонніх очей, щоб люди не приходили, не заважали. Ремонтували також вантажівки. Здебільшого запчастини купували за власні кошти. Деякі магазини робили знижки, знаючи, для чого ми беремо ту чи іншу деталь. Загалом відремонтували вже понад десять одиниць техніки. Це для прикордонників, Нацгвардії, кілька разів допомагали й миколаївським десантниками із 79-ї бригади та добровольцям із «Правого сектору». Зараз ці машини виконують завдання на сході. Хлопці часто дзвонять, дякують. Та ми не обмежилися лише ремонтом. Якось так вийшло, що почали і речі передавати, і продукти. Я думаю: якщо взялися допомагати, то треба до кінця».
Щоб були постійні кошти для ремонтів, Валерій Маєвський був змушений призупинити будівництво готелю. Вирішив подивитися, що ж буде далі з військовою агресією після Криму, а потім так склалося, що почали допомагати бійцям, говорить бізнесмен. «У нашому бізнесі задіяна вся родина, ми спільно вирішили, що значну частину зароблених коштів будемо відправляти на ремонт військової техніки, — продовжує волонтер. — Мені кажуть: нащо ти це робиш, там хтось спише гроші на ремонт, а ти за свої стараєшся. Але я ж не для слави цим займаюся. Коли я познайомився з солдатами ближче, дізнався їхні життєві історії, то не міг інакше. Один працював у Верховній Раді, інший заступником мера в якомусь містечку на Сумщині, в когось бізнес свій. Вони теж могли сидіти спокійно, але пішли в армію. Мене до війська не візьмуть, але я хочу допомагати тут».
Іван АНТИПЕНКО, «День»
