profi-forex.org
У ці дні країна відзначає річницю Євромайдану, який започаткував Революцію гідності.
Вперше слово «Євромайдан» з’явилося 21 листопада у соціальній мережі. Саме 21 листопада, одразу після того, як уряд Азарова-Януковича оприлюднив рішення щодо призупинення процесу підготовки до підписання угоди про асоціацію України з ЄС, в соціальних мережах почали поширюватися заклики до людей вийти на акції протесту. Зокрема відомий журналіст Мустафа Найєм близько 20.00 розмістив у Facebook повідомлення із закликом вийти на мітинг у Києві. Того ж вечора на майдан Незалежності прийшло близько двох тисяч осіб. Серед них журналісти, громадські активісти, студенти… Саме тоді, у перший день протесту, народилося гасло «Україна – це Європа!». Пізніше підійшли опозиційні політичні лідери, яких, до речі, люди зустріли доволі прохолодно. Загальна нелюбов і недовіра до політиків проектувалася і на опозиціонерів, які, на думку українців, зробили недостатньо, аби влада дозволяла собі, зокрема, і такі різкі зовнішньополітичні розвороти.
У перші дні протестів громадські активісти не охоче пускали політиків до мікрофона. Навіть народилося гасло “Майдан без політиків!”. Але після трагічного побиття студентів, що сталося в ніч з 30 листопада на 1 грудня, громадські активісти зрозуміли, що без підтримки політичних партій ефективно протистояти владі не вдасться. Саме після силового розгону студентів протестні акції набули масового характеру і переросли з проєвропейських на антиурядові, антивладні. На мітинги почали виходити сотні тисяч українців. І кожного разу кількість людей на майданах по всій країні зростала.
Вже потім, коли Революція гідності набрала обертів, опозиційні політичні лідери взяли керування процесами у свої руки. Як кажуть в народі, гуртом і батька легше бити… До речі, цікавий факт. Більшість з тих, хто на початках протесту вигукував гасла: “Майдан без політиків”, сьогодні самі стали політиками…
Але, попри це, основною рушійною силою на Майдані була молодь і студентство. Ми, 18-20-річні студенти, за кілька місяців Майдану подорослішали на кілька років. Революція гідності, без сумніву, змінили країну. Але вона змінила і кожного з нас. Ми навчилися брати на себе бодай маленьку, але відповідальність, навчилися бути небайдужими, неегоїстичними, чим, чесно кажучи, раніше трохи грішили. Кожен у ті буремні зимові дні намагався бути хоч чимось корисний Майдану. Кожен хотів допомагати: одні завзято взялися за волонтерство, і цілими днями та ночами на столичному, чи на місцевому майдані готували канапки та гарячий чай, інші допомагали матеріально — хтось гривнею, хтось і сотнею гривень… Хто чим міг. Головне, не було, ну майже не було, байдужих. Рік тому молодь гостро відчула, що це її шанс. Шанс змінити Україну, а відтак і себе, і своє майбутнє. Шанс вибороти право жити у гідній, справедливій країні. Нехай не одразу, але з часом, жити не гірше, ніж наші однолітки у Польщі чи Німеччині. А чим ми, власне, гірші за них? Лише тим, що нам не пощастило народитися там, “за бугром”, в ситій Європі. Тож вибору у нас не залишалося. Ми мусили змінити країну на краще! Мета Революції гідності — примусити владу працювати заради своїх громадян, заради їхнього кращого майбутнього. А якщо ця влада не хоче чи не може, значить її місце — на звалищі історії. Саме так і сталося!
Студентство, яке було мотором протестних акцій, змусило змінюватися усе суспільство. Саме молодь розбудила країну, саме вона стала каталізатором Майдану. І саме на ній лежить найбільша відповідальність за майбутнє країні.
Шанс на зміни нам дістався дорогою ціною, ціною людських жертв, ціною втрати частини території. Ми вигнали прогнилу корумповану владу, але пустили на свою землю війну. Звичайно, не з нашої вини нині творяться ті жахіття на Донбасі, але саме нам з цим жити і боротися за нашу свободу. А ще дуже уважно спостерігати і контролювати тих, хто прийшов до влади внаслідок Революції гідності. Ми повинні бути особливо пильними. Бо не маємо право змарнувати і цей шанс, як десять років тому, наші батьки, які виходили на Помаранчеву революцію, змарнували свій шанс на зміни. Вони не впильнували, не проконтролювали належним чином тих політиків, які після тодішнього Майдану отримали владу. Віддали на відкуп політикам почату на Помаранчевій революції справу. Тоді українці змінили політиків при владі, але не змінили систему влади. Це як у старі міхи вливати нове вино. Воно все одно скисне, зіпсується…
Зараз конче треба зламати хребет цій зашкарублій, вкрай корумпованій системі. І тут кожен повинен почати з себе. Якщо хочемо європейського благополуччя, європейського рівня життя, то маємо жити і працювати як європейці: віддавати державі більше, ніж брати та вимагати з неї. І щодня пам’ятати про тих, хто віддав своє життя за кращу Україну — за таку Україну, про яку усі ми мріємо…
Юлія Курпіль, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка
