Фото Івана Антипенка
Херсонські волонтери не втомлюються допомагати військовим, що дислокуються на території області. Буквально нещодавно в облдержадміністрації збирали волонтерів для координації подальших дій. За словами учасників зустрічі, по суті говорили мало, але представники влади не оминули нагоди розповісти, що «все під контролем, і забезпечення солдатів — на належному рівні». Власне, щоб перевірити такі сміливі заяви, ми й вирушили на кілька позицій. Звісно — не з пустими руками. Три легкові авто по максимуму завантажили теплими ковдрами, взуттям, побутовими дрібницями, кількома мішками картоплі, цибулі та іншим.
«БУДЕМО СИЛЬНИМИ — ДАМО ВІДСІЧ»
«Підтримувати армію — справа кожного, хто хоче, щоб Україна відбулася як держава. Це — виклик часу. Я вірю, що він нам даний для того, щоб вийти переможцями, стати сильними, — розмірковує волонтер Андрій Данів, за професією моряк. — Тут, на Херсонщині, нам завжди треба бути пильними. Бойових дій нема, а значить, важко побачити, скільки тут прихованих сепаратистів, які хочуть, щоб сюди прийшла Росія, але зараз бояться підводити голову. Будемо сильними — дамо відсіч. А для цього треба допомагати бійцям».
За півтори години ми заїжджаємо в гості до одного з постів біля Північно-Кримського каналу. Тут зустрічаємо хлопців із Тернопільщини. Кажуть, що загалом забезпечені нормально. Є продукти, одяг. Але ось підходить солдат у кросівках. Наша волонтерка обурюється: «А це що?» Принесла теплі якісні берці. Солдат задоволений, усміхається, дякує. А його колега додає, що «скоро він їх випробує», адже хлопець зі спецроти, яка незабаром має вирушити на Донбас.
«ЛЮДИ В НАС ВІРЯТЬ, ОТЖЕ, МИ НЕ МОЖЕМО ЇХ ПІДВЕСТИ»
Наступна зупинка — на передній лінії, звідки видно окуповану територію. Ось тут ситуація гірша. Головна проблема — відсутність дров і частково — «буржуйок», а все, що є з цього, — привезене волонтерами. «Є проблема з будівельними матеріалами, а також дровами для топки. Чесно, якби не люди, не знаю, як би ми тут жили. Та це ще морозів не було, — зізнається старший лейтенант Олександр Пєпін. — Добре, що хоч одягом держава забезпечила. Є й теплі речі, й для повсякденного носіння. Знаю, що говорили про теплі вагончики, але для наших крайніх позицій вони й не підішли б. Потрібні серйозні бліндажі, які б могли захистити солдатів у разі нападу. Ми будуємо їх, але треба більше. Тому, знов-таки, треба матеріали…» Тільки-но автор спитав, чи є напруженість з боку Криму, як у повітрі почувся характерний гуркіт, а незабаром на обрії з’явився вертоліт. «От вам і відповідь, — каже Олександр. — Так буває часто. Вони спостерігають за нами, ми — за ними». «Поки все спокійно, але було б спокійніше, якби їх не було там, — додає старший солдат Станіслав Кочубей, фарбуючи свою БМП. — Але, нічого, повернемо й Крим. Правда на нашому боці. Ми готові до всього, а там, як Бог дасть».
У кожного з бійців — своя історія. Більшість із них мобілізовані в другу і третю хвилю. «Служив строкову, а зараз прийшла повістка. Сказав рідним, що піду, «косити» не збираюся. Батько відмовляв, але потім зрозумів, що моя позиція чітка. Я колись складав присягу, а тепер тут — заради близьких, друзів, чиїхось дітей, — розповідає старший сапер, а в минулому бармен одного з київських ресторанів Максим Майзус. — Ми бачимо по волонтерах, що люди в нас вірять, отже, й ми не можемо їх підвести. Якщо тут щось почнеться, я знаю, що робити; знаю, хто мене прикриє, а кого — повинен я. У своїх товаришах впевнений. Умови непрості, але ж це не курорт, ми розуміємо свою відповідальність».
Неподалік ми відвідали військових з іншої бригади. Їхню назву та місце розташування, з відомих причин, не кажуть. Деякі з них нещодавно повернулись із зони АТО. Одразу помітна різниця з тими, хто там не був. Не підходять близько, напівжартома один військовий пояснив: «А раптом на вас пояс шахіда». Утім, роззнайомились швидко, роздали подарунки, поспілкувалися. Хлопці кажуть — тільки здається, що тут спокійно, часто літають російські безпілотники. Днями один такий збили. Волонтери записали потреби цієї частини. Її сформовано нещодавно для підсилення прикордоння, тому найбільше потрібні будматеріали.
«ЩОБ ЗАЛИШАВСЯ ШАНС НА РЕФОРМИ»
На блокпосту біля села Ставки ми зупинилися поговорити з вартовим. Тут нещодавно відбулася ротація. «Потрібно доукомплектовувати особовим складом усі підрозділи, потрібно більше техніки, інструментів і спецзасобів, щоб ми тут закріпилися «залізно» і могли міцно тримати оборону в разі нападу, — говорить молодший лейтенант В’ячеслав Мусієнко. — Ну й щодо одягу є запитання. Половина мого взводу отримала бушлати, інша — ні, бо замалі розміри. Ясно, що Головнокомандувач про такі дрібниці не знає, йому доповідають про стовідсоткове забезпечення. Але реальність інша… Взимку я стояв на Майдані, ми хотіли змінити стару систему, у людей було просвітлення. Якби не завадили кремлівські упирі, гадаю, ми б більше почистили Україну від «старих». А поки що в нову Раду пролізли негідники. Та хай як би там було, я хочу, щоб у нас залишався шанс на успішні реформи. Тому зараз важливо зупинити зовнішнього ворога, придавити внутрішнього й займатися економікою».
