Коли у 2012 році депутати Верховної Ради приймали Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а згодом почав діяти Державний комітет України у справах національностей та міграції, нікому й наснитися не могло, що незабаром біженці з’являться поміж нас.
А коли люди почали тікати від війни і покидати Схід України, то ніякі закони і комітети не допомогли їм. Дружню руку вимушеним переселенцям простягли такі ж самі прості громадяни, а організацією їх влаштування на нових місцях почали опікуватися місцеві влади.
У скадовському пансіонаті «Південний» сьогодні мають тимчасовий притулок 58 дорослих та 27 дітей з Краматорська, Слов’янська, Донецька і Луганська. Спілкування журналіста з цими людьми дається непросто. Багато хто з них втратив своє житло і все добро, яке накопичувалося довгі роки, у когось немає звісток про близьких і рідних. Але виглядають біженці, це в основному жінки, стриманими. Вони вже пережили найважчі дні свого життя, коли покидали палаючі розгромлені міста. І тепер розпач, страх і жаль за втраченим поступилися розумінню того, що сльозами горю не допоможеш. Така вже споконвічна риса нашого народу – терпляче зносити найтяжчі випробування долі. Кожна з жінок таїть свій біль у душі, а от власні настрої висловлюють майже одностайно.
– Ми готові повернутись у свої звільнені міста, – каже Ірина зі Слов’янська. Знаємо, що нас там чекають руїни, доведеться починати життя знову. І все таки ми готові виїхати будь-коли, однак немає коштів на дорогу. Серед нас є чотири жінки, котрі відпрацювали у дитячому таборі цілу зміну, однак не отримали до цих пір заробітну платню.
Олена з Краматорська з гордістю сказала, що у неї та її знайомих навіть думки не було покидати Україну і проситися до Росії, як це зробила частина мешканців Донбасу.
– Ми тут у себе вдома, куди б не приїхали… Україна у нас одна, ми її любимо всі однаково, – вступила у розмову Ольга з Луганська.
Стискається серце від того, що зі Сходу України надходять невтішні новини про збиті літаки і розстріляні терористами танки, про нові смерті українських воїнів. А ці жінки разом з дітьми вже хочуть туди повертатися, хоча невідомо, коли закінчиться ця жахлива війна.
Як розповіла начальник управління праці та соціального захисту населення Галина Сухоруких, на даний час зареєстровано 163 особи, котрих прихистили скадовчани. Окрім пансіонату «Південний», ще 53 чоловіки проживають у приватному секторі. Безкоштовно надав номер для проживання чотирьом приїжджим зі Сходу підприємець Олександр Яблонський. Усі структурні підрозділи місцевої влади беруть активну участь у роботі координаційного центру допомоги тимчасовим переселенцям: когось працевлаштували, комусь влаштували у дитсадок малюків, іншим допомогли матеріально. Розгорнута робота з призначення і виплати соціальної допомоги та пенсій. Але не все вирішується так просто.
Під час бесіди з донеччанами дійшли до думки, що біженці не можуть вічно жити в гостях. Але як повернутися в зруйновані міста, де немає житла і роботи? Їх відновлення буде великою проблемою, і для того, щоб її вирішити, треба розробити ефективний план дій на державному рівні, який включить усі можливі види допомоги людям. Постраждалі чекають повного «перезавантаження» державної програми з питань розвитку бізнесу, кредитування, будівництва, створення робочих місць. Ця війна повинна зробити Україною зовсім іншою державою, позбавленою від корупції, вважають вони.
Поділилися своїми думками директор пансіонату «Південний» Людмила Заєць та адміністратор Тетяна Кравченко. Обом найбільше довелося працювати з по-терпілими, починаючи з дня їх приїзду 16 червня. Вони також сердечно подякували нашим землякам за допомогу біженцям. Та й самі немало зробили для того, щоб люди жили і нормально харчувалися, хоча й у цій справі не все було гаразд: малюки не були забезпечені соками і дитячим харчуванням. На це коштів не передбачено.
– І все ж багато донеччан полюбили наше місто, побачили, які щирі та привітні скадовчани. Днями у звільнені міста вже виїхала перша група з тринадцяти осіб. Прощалися дуже тепло, жінки залишили зворушливий вдячний лист всім працівникам пансіонату, – розповідає Людмила Георгіївна.
Та якими б гостинними не були господарі, а гостям треба якось визначатися з майбутнім. Марія Гира, соціальний педагог-психолог по роботі з переселенцями, розповідає про те, що колективи скадовських організацій збирають для мешканців пансіонату одяг, засоби особистої гігієни, дитяче харчування. А місцеві перевізники пасажирів Б.Поярков, С.Куліда, В.Гребенюк безплатно надають донеччанам і луганчанам маршрутки для виїзду на залізничний вокзал у Херсоні.
Неприємне і зловісне це слово – біженці. Краще будемо вважати цих людей просто вимушеними гостями.
