Євген Ситніков і його робота “Майдан. Революція Гідності”. vgoru.org
На художніх виставках завжди цікаво не тільки отримувати враження від самої експозиції, а й спостерігати за обличчями людей. Буває, приходить не людина, а якесь уособлення стурбованості та поспіху, кинув оком на одну картину, на іншу – і раптом погляд теплішає, очі починають сяяти, рухи уповільнюються, променіє тепла посмішка.
Цього разу таких добрих і світлих метаморфоз не було, навпаки – погляди серйозні, зуби зціплені, у когось на очі набігають сльози. І це не дивно, бо 20 лютого, у День Героїв Небесної Сотні, в художньому музеї ім. Олексія Шовкуненка на третьому поверсі презентували невеличку виставку, присвячену нашій нещодавній історії – подіям на Майдані.
Виставка дійсно скромна за кількістю експонатів: одна картина (точніше – триптих) і стенд з обличчями Героїв Небесної Сотні. Поруч на екрані – слайд-шоу фотографій з місця подій, знятих нашими земляками-журналістами Владом Казаковим (колишній оператор “Скіфії”, який зараз знімає у зоні АТО для ТРК “Україна”, працював на Майдані з 1 грудня 2013 року до кінця подій) та Євгеном Приходьком (він знімав на Майдані у грудні 2013-го та лютому 2014-го). Але основне – то картина “Майдан. Революція Гідності” молодого херсонського художника Євгена Ситнікова.
Євген провів на Майдані без малого місяць – з 28 листопада майже до Нового року. Приїхав до Києва свідомо і разом з друзями висловлював свій мирний протест проти раптової відмови від курсу на Євроінтеграцію. Отримав багато вражень: від устрою самого Майдану – мирного, патріотичного, цивілізованого (“То була вільна “держава в державі”, ніхто нікого не примушував, не привозив стояти за гроші”); від людей – маса нових друзів, привітні незнайомці, з якими можна спілкуватися на будь-яку тему – хоч про мистецтво, хоч про державний устрій; від духу Майдану – харизма ведучого Євгена Нищука, неймовірна енергетика Руслани… Був серед тих, хто “потрапив під роздачу” 30 листопада. Згадує безжалісність “беркутівців” під час розгону Євромайдану. Але, каже, страху тоді не було – лише спочатку здивували раптовість і стрімкість розвитку подій. Побачив, як за одну ніч мирний протест перетворився на справжню революцію, як росли барикади, як люди йшли на майдан захищати своє майбутнє.
Саме тоді, 30 листопада, він і вирішив написати картину. Картину, присвячену побиттю студентів та початку Революції. Але події ставали все більш трагічними, і з часом задум змінився: Євген зрозумів, що то буде цілий триптих, присвячений не конкретній події, а Майдану загалом, героїзму простих українців. Події, обличчя, символи. Щось побачив на власні очі, за чимось слідкував з телерепортажів. Вирішивши завершити роботу до річниці розгону, багато працював – і 30 листопада презентував свій триптих на площі Свободи. Євген Ситніков був зворушений, коли люди, побачивши результат, почали аплодувати. А потім здивувався і зрадів – бо у грудні отримав запрошення виставити картину у художньому музеї. Отак одразу: перша виставка – і в музеї, фактично, виставка однієї картини.
Тепер в Євгена багато планів. Працювати, писати, творити. Каже, задумів багато.
І нехай наступний вихід художника до глядача не буде затьмарений трагічними подіями. Хай очі глядачів сяють від захвату і радості, а не наповнюються сльозами.
