«Я прошу: люди, включіть, будь ласка, здоровий глузд», – фотограф Костянтин Скоморох

6 Лютого 2015 11:30

Експозиція сєверодонецького фотографа нещодавно відкрилася в Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара. Після виставки у Києві світлинами Костянтина Скомороха зацікавились кілька українських та іноземних фотоклубів. Одним із перших свою  пропозицію подав херсонський фотоклуб «Свіжий погляд», який і представив роботи автора з Луганщини в обласній бібліотеці.

БАГАТО СВІТЛИН КОСТЯНТИНА СКОМОРОХА ПОКАЗУЮТЬ СЛУЖБУ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ

БАГАТО СВІТЛИН КОСТЯНТИНА СКОМОРОХА ПОКАЗУЮТЬ СЛУЖБУ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ

Костянтин Скоморох — член Національної спілки фотохудожників України. Живе і працює у Сєверодонецьку. В своїх світлинах він показує тривожний і болючий період, який переживали його рідні місця на Луганщині. «Тиха» окупація проросійськими бойовиками, залякування населення, мародерство, зруйновані будинки і долі. Згодом — наслідки боїв за звільнення, життя українських військових, роботу волонтерів…

Костянтин Скоморох розповів про історію формування виставки «Донбас — відкритий перелом», враження від роботи в екстрених умовах та ідею, яку він хоче донести людям через свої фото.

— Уже багато років я працюю фотографом. Але у минулому займався журналістикою, очолював одну з місцевих телестудій. Ніколи не думав, що доведеться повернутися до цієї роботи, займатися репортажною зйомкою, професійно реагувати на події. Але життя змусило, — розповідає Костянтин Скоморох. — Із часів подій на Майдані в Сєверодонецьку ситуація була непростою. Я побачив, що люди в більшості не розуміють, що відбувається. Публіка активно «підігрівалася» проросійськими силами. Це комуністи, депутати-регіонали, священики УПЦ МП. Один із таких був чи не головним провідником бунтів проти української влади і патріотів. Але щойно там запахло «смаженим», він утік до Росії. Пригадую, як у квітні в нас мав відбутися патріотичний флешмоб. Але на місце збору привезли «тітушок». Людей побили, порвали і спалили прапори. Я ледь вберіг апаратуру, але пожертвував картою пам’яті. Потім почалися захоплення будівель, і місто плавно окупували невідомі озброєні люди. З ними співпрацювало багато місцевих. Ходили на мітинги і записувались у воєнізовані формування.

ЗАХИСНИК ЛУГАНЩИНИ

ЗАХИСНИК ЛУГАНЩИНИ

— І ви вирішили продовжувати фіксувати події, незважаючи на ризики?

— Коли місто було під окупацією, виїхало багато людей. Я ледь не зі скандалом вивіз свою сім’ю на Харківщину. Сам залишився у Сєверодонецьку. Спостерігав за подіями, час від часу документував їх. Утім, про відкриту зйомку не могло бути й мови. Людей хапали просто на вулицях, часто невідомо за що. Якось ми знімали весілля. Чекали з відеооператором на подружжя у подвір’ї. Підходить невідомий з автоматом: «Ви що, репортери?» — «Ні, — відповідаємо, — ми на весіллі». А так би невідомо, що могло бути.

«НІКОЛИ НЕ ДУМАВ, ЩО НАЖИВО ЗРОБЛЮ ТАКИЙ КАДР»

— Де ви працювали окрім Сєверодонецька?

— Загалом, моєму місту дісталося не так сильно. Після звільнення я їздив довколишніми містами. Там були вражаючі кадри. Наприклад, знімки сильно поруйнованих будинків зробив у Лисичанську. Там тривали серйозні бої. Ночами з дому можна було бачити, як летять залпи з «Градів». Бандити діяли класично. Стріляли з подвір’їв багатоповерхівок, поліклінік, шкіл. Тому в Лисичанську було чимало руйнувань. Це я побачив одним із перших, коли з волонтерами возили людям хліб, одяг, необхідні речі. Знаєте, в мене доволі стійка психіка, але те, що я там побачив, — вражало. Цілими лініями повалені електроопори, від одного будинку залишилася тільки пічка і витяжна труба, в іншому — величезна діра від снаряду. Я ніколи не думав, що наживо зроблю такий кадр. Я народився в Лисичанську, а потім переїхав. Так от, у тій поліклініці, куди мене водили в чотири роки, пробило наскрізні дірки. А ця будівля — до речі,  початку ХХ століття — мала гарний вигляд і товсті стіни.

БЛОКПОСТ БІЛЯ МИРНОЇ ДОЛИНИ І САМЕ СЕЛИЩЕ НЕОДНОРАЗОВО ОБСТРІЛЮВАЛИ ТЕРОРИСТИ

БЛОКПОСТ БІЛЯ МИРНОЇ ДОЛИНИ І САМЕ СЕЛИЩЕ НЕОДНОРАЗОВО ОБСТРІЛЮВАЛИ ТЕРОРИСТИ

— Як з’явилась ідея об’єднати роботи в окрему виставку?

— Я періодично публікую свої знімки у Facebook. Якось їх побачив відомий київський фотограф Андрій Чекановський із клубу «9х12». Він і запропонував зібрати ці світлини. Запросив до Києва, організував приміщення, і виставка відбулася. Я побачив інтерес до своїх робіт. Приходили відгуки і запрошення з Одеської області, Західної України, Польщі, Литви. Тепер намагатимуся поповнювати цю експозицію, адже тем і героїв для зйомки — чимало.

«Я ПРОШУ: ЛЮДИ, включіть, БУДЬ ЛАСКА, ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД»

— Як очевидець «гарячих» подій на Луганщині, як ви оцінюєте сьогоднішню ситуацію в країні?

— Попри всі жахіття, які потерпіла і продовжує терпіти Україна, я переконаний: за 23 роки незалежності в цій державі відбувається багато правильних речей. Чимало людей нарешті визначилися, що вони громадяни своєї країни. Що вони патріоти. Суспільство яскраво продемонструвало, хто є хто: патріот чи сепаратист, якому хоч цвях у голову забий, а очевидних речей не доведеш. У нас з’явилися нові смисли, почуття, зв’язки між сходом і заходом, які були вкрай необхідними. Росія стала міжнародним бандитом. І зараз для України головне — не похитнутися, вистояти. Війна все одно закінчиться, і ми будемо розвиватися. Донбас, який усі ці роки проїдав залишки радянської індустрії, сильно зруйнований. Але на місці старого рано чи пізно виросте нове. І краще. Я переконаний у цьому. Ми довго топталися на місці й, на жаль, без страшного потрясіння у багатьох людей не відбулося би перебудови свідомості.

— Що насамперед ви хочете сказати людям своєю виставкою?

— Я прошу: люди, включіть, будь ласка, здоровий глузд. У багатьох він спить, у когось відбитий, ще в когось не зародився. Подивіться, до чого призводить ваша байдужість, зрадництво. І подивіться, як можуть збиратися розумні патріотично налаштовані люди і робити щось корисне. Не можна допустити помилок, які були на Донбасі. Там люди самі покликали війну. Я хочу застерегти від цього інших. Коли відвідувачі дивитимуться мої фотографії, я хочу, щоб вони вмикали власний мозок, а не думали штампами, нав’язаними ворожими медіа.

Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон. Фото Костянтина СКОМОРОХА