Наша аудиторія втомилася від бруду і пліток, – головний редактор телеканала «Херсон плюс»

24 Березня 2017 06:21

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Нещодавно двома важливими інтерв’ю з відомими у регіонах журналістами — ведучою вінницького каналу «ВІТА» Іриною КРАВЧЕНКО та секретарем НСЖУ, генеральним продюсером миколаївського каналу «ТАК-TV» Глібом ГОЛОВЧЕНКОМ «День» порушив важливу тему — перспективи регіонального ТБ. Які завдання та виклики стоять сьогодні перед місцевими мовниками? І чи можуть вони виступити мотиваторами загальнонаціонального смислового діалогу або долучитися до національного діалогу, який розпочав «День»? Про важливість порушеної теми, зокрема за відсутності Суспільного ТБ в Україні, свідчать численні звернення та дзвінки самих телевізійників у редакцію.

«Питання саме в тому, як місцеве ТБ можна активніше долучили до загальноукраїнських смислоутворюючих процесів. І тут дуже правильну позицію зайняла газета «День». Передовсім тому, що почала актуальну дискусію про цінності в медіа під час війни. Без цінностей, спільних смислових орієнтирів ми не переможемо. І тому вважаю, що ініціативу «Українська журналістська платформа» треба продовжувати і розвивати», — говорить Гліб Головченко.

Аби продовжити тему, «День» звернувся до телевізійників у регіонах з трьома запитаннями:

1. У час цифрового мовлення та інтернету поняття «регіональний», «місцевий» для каналів мають лише фактор прив’язки до місцевості і аж ніяк не є ознакою провінціалізму чи другорядності. Виходячи з конкуренції за якість контенту і розширюючи свою аудиторію, про яку роль та надзавдання місцевого ТБ, на вашу думку, можна говорити?

2. Чи можуть регіональні канали виступити мотиваторами загальнонаціонального смислового діалогу? Що для цього необхідно?

3. Чи підтримуєте ви ініціативу «Українська журналістська платформа»? Яка ваша думка із цього приводу?

«НАША АУДИТОРІЯ ВТОМИЛАСЯ ВІД БРУДУ І ПЛІТОК»

Володимир КОСЮК, головний редактор телеканала «Херсон плюс»:

1. Мене завжди дивувала любов всеукраїнських каналів до «жовтизни». Провідні українські телевізійні менеджери та продюсери в один голос посилаються на соціологічні дослідження: мовляв, саме кримінал, вбивства, фінансові злочини, інтриги, брудні чутки з непристойними й пікантними подробицями — найбільш рейтингові у випусках «Новин». Мабуть, ми живемо в різних Українах з київськими телевізійними «акулами». Наш глядач уже не говорить — кричить: як ми втомилися від всього цього бруду, крові, пліток…

Створюючи сім років тому телеканал «Херсон плюс», ми одразу обрали формат сімейного телебачення. І не помилилися. «Новини» від «Херсон плюс» — найрейтинговіша наша щоденна програма. Але, виявляється, і «Новини» можна робити добрі й позитивні. І про проблеми та негаразди, про війну та бідність можна розповідати з добрим серцем, а не смакуючи брудні подробиці.

І такий підхід, наскільки мені відомо, почали використовувати чимало регіональних телеканалів. І ми дійсно виростаємо з «коротких штанів» регіональних ЗМІ. Онлайн-мовленням в інтернет й листами від глядачів зі США, Канади, Німеччини, Ізраїлю  вже нікого не здивуєш. Але ось «Херсон плюс» збільшує мовлення не тільки у віртуальному світі й соцмережах, а й на реальних територіях. Із березня 2017 року почали мовити в кабельних мережах Дніпропетровської та Запорізької областей. Можливість брати сигнал з французької «хмари», через яке ми розповсюджуємо ай-пі мовлення, зараз обговорюємо з провайдерами ще кількох областей. Тобто — ростемо!

2. Дивуюсь, але ми як регіональний телеканал чомусь намагаємося порушувати проблеми загальнонаціонального масштабу, які, на жаль, абсолютно не турбують центральні канали. Майже півроку ми працюємо над проектом «Межа» про кримські проблеми. І тут я хочу подякувати газеті «День», що помітили цей проект і підтримали нас інформаційно. Це важливо для нас, адже програма виходить за межі локальної. Анексія Криму та її наслідки — це геополітична проблема не лише України, а й усієї Європи.

3. НСЖУ як професійна спілка давно сама себе сплюндрувала. В регіонах ситуація з цією спілкою ще гірша, ніж у Києві. І коли люди, здебільшого пенсіонери, які ностальгують за СРСР, називають себе керівниками журналістської братії, а насправді стають рупорами країни-агресора, то, може, це зроблено не через брак розуму. Може, за всім цим криються звичайна людська користь, жадібність, вигода.

Підготував Іван АНТИПЕНКО,«День»